Ворожа держава. Чи варто боятися білоруської армії
Росія постійно збільшує своє угруповання в Білорусі, а місцевий воєнпром тримається виключно на державній підтримці
Уже ні для кого не секрет, що сусідню Білорусь варто вважати ворожою для України державою. Українська оборонна доктрина розглядає як реальність можливість обмеженого конфлікту з нашим північним сусідом. Тому новини про бойові можливості армії Білорусі дуже актуальні.
Так, за допомогою Російської Федерації білоруська армія почала прискорене переозброєння. Замість гусеничної техніки радянського виробництва в війська надходять російські БТР-82А — велика партія прибула наприкінці вересня. На сьогодні відомо, що вони надійшли на озброєння двох механізованих бригад (120-ї окремої і 6-ї окремої гвардійської), також їх отримає 72-й Об'єднаний навчальний центр та Військова академія Білорусі.
Крім того, російський Уралвагонзавод модернізував для місцевих збройних сил партію САУ 2С3М "Акація". Стверджується, що російські фахівці провели ремонт артилерійської частини та противідкатного пристрою, а також модернізацію двигуна і кузова самохідних знарядь. І це тільки мала частина того, що відбувається в армії Білорусі.
Білорусь має збройні сили чисельністю понад 65 тис. осіб, включаючи близько 50 тис. військовослужбовців. За цим показником Білорусь посідає 59-те місце у світі, в чотири рази поступаючись українській армії, що займає 19-те місце. Відчуваючи деякі проблеми з Військово-повітряними силами, Білорусь, проте, має у своєму розпорядженні досить значне сухопутне угруповання, яке станом на початок 2021 р. нараховувало 346 танків Т-72Б і Т-72Б3, 932 БМП і 333 самохідні гармати.
Правда, боєготовність армії залишає бажати кращого. Фактично це українська армія зразка початку 2014 р., яка поки що не становить особливої небезпеки.
Тому Росія постійно збільшує своє угруповання в Білорусі під приводом "загрози з Заходу". До 2020 р. в країні було лише два великих об'єкти під контролем російських військових: 43-й вузол зв'язку російського ВМФ "Вілейка" (забезпечує зв'язок з підводними човнами на наддовгих радіохвилях в Атлантичному, Тихому і частково Індійському океанах) і РЛС "Барановичі" системи ПРО (відстежує пуски балістичних ракет на північний захід від Росії, а також спостерігає за навколоземних космічним простором).
Однак під приводом проведення масштабних навчань "Захід-21" Росія перекинула відразу кілька підрозділів, які залишилися в Білорусі на постійній основі. Йдеться насамперед про навчально-бойовий центр спільної підготовки ВПС і військ ППО Білорусі та Росії, в рамках організації якого в Гродно розгорнули підрозділи зенітно-ракетних військ Російської Федерації, озброєні новітніми комплексами С-400, а на аеродромі "Барановичі" почали базуватися багатофункціональні винищувачі Су-30СМ ВКС Росії.
Що стосується можливостей оборонної промисловості Білорусі, то після розпаду СРСР країні дісталася велика кількість підприємств військово-промислового комплексу, проте замкнутого циклу виробництва того чи іншого виду озброєнь немає. Сьогодні в Білорусі виробляють окремі важливі компоненти радянського (російського) озброєння — агрегати, деякі деталі, оптику, електроніку, а також автомобільну техніку подвійного призначення.
При цьому беззмінний лідер країни Лукашенко, незважаючи на Союзну державу з Росією, намагається диверсифікувати свої військово-технічні зв'язки. Через санкції США і ЄС купувати зброю в цих країнах Білорусь не може, а ось розвивати співпрацю з Китаєм — цілком.
Одним із прикладів такої співпраці можна назвати важку 301-мм реактивну систему залпового вогню "Полонез", виконану на базі білоруського колісного тягача МЗКТ. Кожна пускова установка розрахована на запуск восьми ракет китайського виробництва. Вперше РСЗВ "Полонез" була представлена на військовому параді в Мінську в 2015 р. Вона експортувалася в Азербайджан, де відмінно показала себе у Другій карабахської війні восени 2020 р.
Власні можливості створення нових зразків саме озброєння в Білорусі вкрай скромні, хоча, судячи з місцевих ЗМІ, майже кожен новий дослідний зразок — це як мінімум прорив у технологіях. Насправді велика частина озброєнь, які представляються з року в рік на збройових виставках всередині країни, ніколи не будуть доведені до серійного виробництва і тим більше не будуть прийняті на озброєння. Для цього є як об'єктивні, так і суб'єктивні причини.
Поки що найважливішою в комерційному відношенні нішею спеціалізації білоруських підприємств є глибока модернізація застарілих систем ППО. Так, наприклад, С-125-2ТМ "Печора-2ТМ" була продана в Азербайджан, В'єтнам, Єгипет і Казахстан. Білорусь також пропонує свої варіанти модернізації досі популярних у світі систем "Оса-АКМ", "Стріла-10", "Бук", "Куб". Ну і, звичайно, гарантовані поставки для потреб російських збройних сил — тут і шасі для ракетних оперативно-тактичних комплексів, і приціли "Сосна-У" для танків Т-72Б3, а також пілотажно-навігаційні комплекси для літаків серії Су-27/30/33.
Утім, військова промисловість Білорусі тримається виключно на державній підтримці і без вагомого приватного капіталу навряд чи буде конкурентоспроможною.
