Велика Вітчизняна на мінімалках. Як Друга Світова повторюється в Україні. Частина I

Росіяни справді розв´язали війну, схожу на ту, через яку пройшов Радянський Союз у 1941-45 рр. От тільки путінській Росії в цій війні було відведено роль Третього Рейху, а Україна, навпаки, боронить свою землю

Київ у 1941 і 2022 роках

Минає рік з початку "спецоперації", що мала за три дні підкорити Україну і повернути нашу державу у російську сферу впливу. За задумами кремлівської банди, блискавична перемога "на Украине" повинна була стати для путінського режиму тим, чим для режиму радянського стала Друга Світова Війна, а точніше та її частина, яка отримала в СРСР назву Велика Вітчизняна. Протягом останніх 30 років, російська держава послідовно формувала культ "Великой Победы". Шалені кошти витрачалися на кінофільми, серіали, книги, фестивалі, театралізовані постановки, які мали сформувати у нових поколінь росіян гордість за радянське минуле і бажання "повторить" кидок до Берліну, якщо буде потрібно. Головне, що це "побєдобесіє" відвертало увагу пересічних росіян від проблем сьогодення і створювало хибне уявлення, що, попри негаразди повсякденного життя, вони все ж таки живуть у великій країні, яка перемогла фашизм тоді і може зробити це зараз. А коли настав слушний момент, кремлівські керманичі і самі повірили у свою пропаганду і вирішили розіграти таку-собі Велику Вітчизняну "на мінімалках".

У цій війні переможна радянська російська армія під командуванням "Маршала Перемоги" Жукова Шойгу і мудрим керівництвом Товариша Сталіна Путіна звільняла Україну від українців фашистів. Але як відомо, у історії доволі специфічне почуття гумору. Росіяни справді розв´язали війну, до болю схожу на ту, через яку пройшов Радянський Союз у 1941-45 рр. От тільки путінській Росії в цій війні було відведено роль Третього Рейху, а Україна, навпаки, боронить свою землю. Найкумедніше, що країна-агресор послідовно рухається тими самими кроками, які призвели фашистську Німеччину спочатку до тріумфу, а потім до краху у тій війні. В мене немає пояснень, чому події розвиваються саме так. Але усвідомлення цього факту, може прояснити, який перебіг події матимуть далі і як нам діяти в історичних умовах, що склалися.    

"…Ровно в четыре часа,

Киев бомбили, нам объявили,

что началась война"

(із радянської пісні часів Другої Світової)

За винятком пори року, напад Російської Федерації на Україну загалом відбувався за канонами блискавичної війни (Blitzkrieg), яку німці віртуозно відпрацювали у Європі у 1939–40 рр. і застосували у 1941 році для нападу на Радянський Союз. Танкові колони противника швидко проривають оборону і рвуться до столиці. Оборонці оточені або відступають. Налякані столичні жителі в паніці полишають місто. Передові загони окупантів розглядають його у біноклі, а диверсійно-розвідувальні групи заходять на вулиці. Ворожі десанти висаджуються у тилу. Цими словами можна однаково писати як про лютий 2022 року у Києві, так і про грудень 1941 року у Москві. Тим більше, що і радянське керівництво тоді і українське керівництво зараз не вірило до кінця у можливість нападу. Але, як і 80 років тому, керівник держави відмовився покинути столицю, що мало неабиякий моральний ефект для її захисників. Так само окупанти зіштовхнулися з водними перешкодами, запеклим опором, проблемами з постачанням. І так само після швидкого контрудару оборонців міста, вороги мусили тікати від столиці остаточно зрозумівши, що швидкої перемоги не буде, а "спецоперація" провалилася.

Місто-герой біля моря

Попри невдалий наступ на столицю, на інших напрямках ворогу вдалося захопити значні території. Знову ж таки це твердження однаково правильне і для 1941 і для 2022 року. Влітку і восени 1941-го німецькі війська доволі швидко просунулися територією України із Заходу на Схід і притисли значні радянські сили до берегів Чорного моря. Позбавлені постачання з´єднання Червоної Армії відступали до великих прибережних міст – Одеси і Севастополя, звідки теоретично їх могли евакуювати далі на Схід. Першою стала до оборони Одеса, але після двох місяців героїчного опору гарнізон міста було евакуйовано до Криму. Севастополь було перетворено на неприступну фортецю, яку німці, оточивши з усіх боків, змогли взяти лише за рік. Оборона Севастополя стала однією з найбільш-героїчних сторінок радянсько-німецької війни, але також однією з найбільш трагічних. Більшість оборонців загинули або потрапили до полону, а місто перетворилося на суцільну руїну.

За схожим сценарієм розгорталися події у лютому-березні 2022 року, коли рашистські війська швидко оволоділи степами на північ від Азовського моря, а українські підрозділи були оточені в приморському місті Маріуполь. Так само героїчна оборона міста скувала значні підрозділи противника і не дозволила перекинути їх на інші критичні ділянки фронту. І так само майже всі захисники або загинули або потрапили до полону, а місто було зруйновано вщент. І подібно до своїх міст-побратимів Маріуполю було, цілком заслужено, присвоєно звання "Місто-Герой".

Перша столиця у вогні

Першою столицею радянської України був Харків. Першою столицею радянської Росії був Ленінград (сучасний Санкт-Петербург). Обидва міста мали значний промисловий та інтелектуальний потенціал і символічне значення, що зробило їх пріоритетною ціллю для захоплення ворогом. У 1941 році німецька група армій "Північ" підійшла впритул до Ленінграда, який знаходився не надто далеко від кордону, і розпочала військову операцію із захоплення міста. Було підтягнуто крупнокаліберну артилерію, яка методично обстрілювала вулиці колишньої столиці. Одночасно з півночі наступала союзна німцям фінська армія. Фактично місто-двохмільйонник опинилося в блокаді, в якій провело майже півтора роки. Постачання було можливим лише "дорогою життя", що пролягала водами Ладозького озера. Від голоду і хвороб загинув кожен п’ятий житель міста, безліч жінок, стареньких і дітей. Але ворогу так і не вдалося вдертися до Ленінграда. Влітку 1943 року блокаду було прорвано, а у 1944-му ворога було відкинуто від міста остаточно.

І знову бачимо подібності. Росіяни намагалися взяти Харків з перших днів війни, завдяки розташуванню міста фактично на кордоні з РФ. Так само до міста підтягнули артилерію, яка знищувала усе, до чого могла дістати. І так само завзято першу столицю України боронили її захисники. На щастя, місто не потрапило в оточення, тому жахливої долі Ленінграда йому вдалося уникнути. У вересні 2022 року противника було остаточно відкинуто від Харкова, який тепер може відновлюватися у відносному спокої.

Місто на "С" за будь-яку ціну

Станом на початок 1942 року, німці зазнали невдачі під Москвою, не змогли захопити Ленінград, але витиснули радянську армію з узбережжя Чорного і Азовського морів і захопили усю територію України. Відповідно, Гітлер вирішив продовжити наступ з української території далі на Схід, щоб захопити критично важливі для Радянського Союзу поклади нафти у Закавказзі. Німецькі війська з групи армій "Південь" остаточно вибили Червону Армію із Криму, переправилися через ріку Дон і швидко зайняли Північний Кавказ. Але цього фашистам здалося замало. Гітлер вирішив, що йому конче необхідно захопити місто на річці Волга з промовистою назвою Сталінград, тому частину наявних сил (так звану Групу "Б") відправили туди. Місто запекло оборонялося, німці кидали на штурм найкращі частини, які поступово гинули у вуличних боях за міські квартали. Власне квартали знищувалися артилерією і авіацією один за одним, а захисників притисли до берега Волги. І от коли місто вже майже капітулювало, радянські підкріплення, які таємно сконцентрувалися на флангах німецької армії, вдарили по слабких і розтягнених німецьких позиціях, прорвали їх і оточили фашистів у місті, яке ті щойно захопили. Гітлер заборонив своїм військам відходити і наказав битися до останнього. В результаті Сталінград став для Вермахту символом розгрому, а у війні настав довгоочікуваний злам. 

Роль українського Сталінграда відіграло місто, назва якого також починається на "С" – Сєверодонецьк. Відступивши від Києва та інших міст Північної України і захопивши Маріуполь, рашисти продовжили наступ на критично важливому правобережжі Херсонщини у Запорізькому напрямку. Задля цього на правий берег Дніпра у Херсонську область було перекинуто елітні підрозділи повітряно-десантних військ. Крім цього, існувала й не менш-важлива політична ціль – остаточне захоплення Луганської області. Тут основною ареною наступу було обрано міську агломерацію, що простягнулася уздовж річки Сіверський Донець і складалася з міст Рубіжне, Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Сконцентрувавши величезні сили артилерії, росіяни почали зносити ці міста квартал за кварталом. Підрозділ за підрозділом вводили у вуличні бої з українськими захисниками. Врешті-решт ЗСУ залишили ці міста, змусивши росіян кинути в бій фактично усі наявні на той час резерви. Але тріумф завойовників тривав не довго. Таємно сконцентрувавши сили на флангах російського угруповання на Донбасі та в Харківській області, українці несподіваним ударом прорвали розтягнуту та слабку оборону противника і вибили його з Харківщини. Було звільнено стратегічно-важливі міста Ізюм, Лиман та Куп’янськ, а з ними ще 2500 кв. км української території. Путінські генерали не зробили помилку своїх німецьких колег і своєчасно надали своїм військам наказ на відступ. Тому свого Сталінграду у нас, на жаль, не вийшло, Луганську область назад ми ще не повернули. Однак за своїм значенням, стратегічним і моральним, Харківська наступальна операція 2022 року стоїть десь поряд із Сталінградом 1942-43 рр. Після неї Росія була змушена оголосити загальну мобілізацію, фактично визнавши, що кинула в бій останні резерви, а у війні явно намітився перелом на користь української армії. 

Продовження читайте завтра зранку на DSnews.ua