В гостях у казки. Як Володимир Володимирович Тьотю Валю грав, а Шойгу правду розказував

Одним із небагатьох шоу, які пропонувало дітям радянське телебачення епохи розвиненого соціалізму, була програма "В гостях у казки". Та, яка "Тітка Валя та посіпаки". Вона конала повільно, але неухильно, чинячи опір усім спробам реанімації, поки кирдик не настав і самій реанімаційній бригаді – у 1995 році телекомпанія "Останкіно" припинила існування.

Але ніщо не може втримати країну, яка твердо намірилася з головою піти в минуле. "В гостях у казки" пройшла через шалений кремлівський ребрендинг, і тепер це дводенне реаліті-шоу, яке транслюється всіма російськими інформаційними майданчиками. Основні канали приділяють йому прайм-тайм у кожному блоці новин. Про нього пишуть провідні ЗМІ. Загалом успіх грандіозний. Щоправда, ремейкерам довелося відмовитися від простенької і надто прямолінійної назви на користь соліднішої та більш відповідної вимогам часу.

Можливо, назва "Х Московська конференція з міжнародної безпеки" видаватиметься вам нудною. Але насправді тут очевидним є результат продуманої спецоперації. На це вказує і невизначений знак на початку – чи то римська літера, що неявно продовжує ряд V і Z, чи кирилична, що цілком явно свідчить про якісну характеристику. На спецоперацію вказує і формулювання "міжнародна безпека", поруч із топонімом "Москва" – у повній відповідності до бавовняної логіки. По суті, це не менш витончений епітет, ніж "спеціальна військова операція" або "жест доброї волі".

На особливу увагу заслуговує масштаб шоу. Понад сімсот учасників – це, звісно, солідно. І – його підкреслений егалітаризм, зазвичай Росії невластивий: розмістити міністрів оборони поряд зі звичайними смертними офіцерами – крок вкрай демократичний. З великою часткою ймовірності — наслідок тренування з транскордонного перекидання мішків в ході згаданої операції. При цьому істотне підвищення вікового цензу, що впадає в око, не має збивати з пантелику: все ж не варто забувати, що учасники шоу в масі — військовослужбовці російської, союзних і партнерських армій, звичні до казкового життя.

Тож вони зі звичним натхненням розіграли серію новел на улюблений російськими дідлохами й тимчасово неохопленою військкоматами молоддю, а також самобутніми гостями сюжет. В основу його за звичаєм було покладено Оповідь про триденний тріумф суто суверенного багатополяр'я над натовською воєнщиною за допомогою заповітних аналогнєтних технологій. Оповідь тим більше потрібна зараз, коли під пресом санкцій російське військо з махорки масово переходить на бавовну – навіть у спекотному Криму.

Рішення організаторів залучити до ролі Тьоті Валі Володимира Володимировича виглядає дещо спірним з точки зору традиційних цінностей, але чого не зробиш задля їхнього поширення, тож таку самовідданість можна лише вітати. Хоча для посилення меседжу все ж таки не завадили б перука, окуляри й трохи кармінової помади. Втім, це, певно, смаківщина.

А от роль Бібліотекаря у виконанні Сергія Шойгу – це дуже сильне рішення. Хоча читання, безумовно, не є найсильнішою стороною міністра нападу, саме його присутність забезпечила максимальний ефект занурення у казкову атмосферу. Володимир Володимирович виголосив фабулу плановорушної боротьби з мерзенним глобалізмом, що виростив українських уберменшів, які майже вигодували зловісну Антиросію кістками нещасних домбасійців. Але живих барв цій картині додав саме Сергій Кужугетович. Образ армії супергероїв, яким для означеної планової перемоги не потрібні ні мертва вода (бо немає), ні кладенці ядрені (бо Расєюшку захищати призначені) вийшов досить непоганий. По суті, це ніщо інше як чуйне дотримання заповіданого великим абіссінським поетом правила "Сказка – ложь, да в ней намек…" Мовляв, даремно, що захопили Запорізьку АЕС, невже ми не розуміємо, що за зброю неконвенційну можемо відгрести? Тим більше що ризикувати нема чого, адже СВО захисно-домбасійська довела: будь-яке нібито інноваційне західне озброєння успішно "перемелюється в боях". Із цим неможливо сперечатися: з випущених хваленими "хаймарсами" ракет не вціліла жодна.