Вмерти за Маріуполь. Що сказав Байден і чому пощастило Естонії

4 травня 1939 р. в паризькій газеті L'Oeuvre вийшла стаття "Вмирати за Данциг?". Її автор, ідеолог "нового соціалізму" й антикомуніст Марсель Деа, міркував про адресований Німеччиною Польщі ультиматум із вимогою повернути Вільне місто Данциг. Деа доводив, що Франції в цю територіальну суперечку не можна влазити, оскільки це суперечить її інтересам, а Гітлер заспокоїться, якщо отримає бажане. Поляки, за його словами, поводилися істерично, їхні політики безвідповідальні, а Європі зовсім ні до чого нова безглузда війна. Так що Польща має поступитися своїми інтересами, щоб зберегти світ для миру.

Згодом Деа створить профашистське Національно-народне об'єднання, отримає посаду в уряді Віші, а через сім років після публікації буде заочно засуджений до страти і до кінця своїх днів тягтиме злиденне життя під чужим ім'ям у туринській католицькій громаді. Але це буде згодом. А тоді, 1939-го, питання "Навіщо помирати за Данциг?" стало за фактом гаслом "войовничого" пацифізму, який зрештою обійшовся Франції дуже дорого. Воювати довелося вже за Дюнкерк – і навіть не самотужки, але це не врятувало Францію від розгрому. А щоб зупинити агресора, мільйонам людей довелося шість років помирати за безіменні висотки і спалені села.

29 квітня 2014 р. російський публіцист Андрій Піонтковський опублікував на "Еху Москви" блог, у якому, аналізуючи кроки Путіна після захоплення Криму, передбачав, що за ним підуть території країн Балтії, за які ніхто не заступиться так само, як не заступилися за Україну. "А в самих США найбільші й найавторитетніші експерти і політологи від ветерана радянської розвідки Дмитра Костянтиновича Цімеса до ветерана американської дипломатії Генрі Кісінджера поставлять своїм співвітчизникам сакраментальне запитання: "Ви хочете померти за Нарву?"

У своєму вчорашньому виступі Джо Байден нарешті абсолютно однозначно і чітко відповів на це запитання: Нарва, будучи під покровом П'ятої статті, здана не буде. Як і будь-яке інше місто на Балтиці, у Східній і Центрально-Східній Європі: "Сполучені Штати захищатимуть кожен дюйм території НАТО усіма своїми силами. Напад на будь-яку країну НАТО – напад на всіх нас". І дійсно, помирати – і вбивати – за Нарву готуються не лише американці. Що ж, естонців можна привітати.

На жаль, учора ж Байден дав таку ж чітку відповідь на те саме запитання, але щодо іншого міста й іншої країни. Вмирати за Маріуполь, якщо раптом що, американці не стануть – українцям доведеться робити самим. Але Дядя Сем забезпечить їх найнеобхіднішим, щоб українці прихопили з собою веселішу компанію. А щоб "якщо раптом що" не настало, США готові далі загрожувати "нищівними санкціями" й обговорювати гарантії безпеки – і взагалі, і Росії. Тим часом німецький канцлер Олаф Шольц взагалі заявив, що заради загального спокою Україна просто не потрібна в НАТО – і всі, мовляв, розійдемося задоволені.

Історичні паралелі вічно грішать неточностями, але алюзія з Мюнхенським змовою напередодні Мюнхенської конференції проступає все виразніше, дарма що Мюнхен стався до Данцига. І поки що Росія загрожує дипломатичним визнанням своїх "Данцигів", французькі депутати закликають Україну виходити з Мінська, якщо він її не влаштовує. Тим самим пропонуючи стати крайньою і заплатити за бенкет непроханих гостей і їхніх приятелів.

Виходить парадокс: Україна йде проти всього світу, чинячи опір переділу світу в ім'я миру. Ми все більше заважаємо і "варварському Сходу", і "цивілізованому Заходу", залишаючись не просто недемаркованим шматком фронтиру, а й останнім рубежем, на якому "європейські цінності" – ті, які ідеали, а не матеріали – залишаються визначальними факторами соціального і політичного життя. Проблема в тому, що неготовність політиків Заходу гіпотетично "вмирати за..." неминуче призведе до реальної необхідності робити це. І чим довше ми (ми всі, разом, незалежно від переваг, способу життя, звичок, симпатій і антипатій, у тому числі й насамперед електоральних) зуміємо протриматися, тим більше шансів, що суспільство Заходу це зрозуміє, а підтримка "суверенітету, територіальної цілісності і права на самовизначення" наповниться практичним змістом, що виходить за рамки обіцянок зразкового покарання агресора, кількох тисяч гранатометів і пари госпіталів.