Український Талібан. Як пісня руйнує головну російську скрєпу

В мешканців Запоребрикостана підгоріло від маршевої парадної пісні "Ла-ла-ла-ла-ла", що лунала над Хрещатиком, з однієї простої причини: вони бісяться від того, що "запозичити" цей хіт – без ліцензій та із замовчуванням авторства, як звикли - вони цього разу не можуть. А відтак, навіть співаючи його, погоджуючись із його ідеєю та поділяючи думку, щоразу згадують про власника авторських прав.

Ну і знов-таки, досі ніхто настільки прямо й відверто не оскаржував право глибинного народу зневажати його правителів. І саме це він сприймає як найбільшу образу. В очах росіянина посягання на його сакральне право "говорити правду" про російську владу – це святотатство. Це ображання почуттів вірян, релігійний злочин, що загрожує руйнацією центральної скрєпи російських суспільства й держави. Адже право підлеглого, ієрархічно нижчого, інституційно слабшого ославити того, хто керує ним і править усім – це єдиний відносно безпечний спосіб висловити свою незгоду й непокору. Відносно – бо безпечним він є рівно до того часу, коли це висловлювання дійде до начальственних вух. Власне, тут і коріниться суто російська концепція "німого спротиву", чудово описана в тургеневській "Му-му": принижуватись, коритися, страждати – і в слушну мить (фізично чи ментально) втекти "к х…ям", тим самим амбівалентно посилаючи начальство за тією ж адресою. Це основа, на якій ґрунтується в Росії система стосунків між особою та суспільством, між суспільством і владою.

Відтак обтяжуючою обставиною в цьому релігійному злочині українців є те, що вони вголос – на цілий світ – заявили (гірше того, заспівали!) те, що пересічний росіянин може сказати пошепки, а то й подумки. Спричинивши в такий спосіб катастрофічну інфляцію найдоступнішого росіянам способу підняти самооцінку шляхом побутового дисидентства.

І тому, коли Ольга Скабеєва верещить про "український Талібан", вона не перебільшує: для російської ментальності це є беззаперечним варварством і руйнуванням цивілізаційних основ. У цій системі координат, що характерно, образа вождя не тотожня образі його підданих, бо його гідність перевищує їхню. Звідси й пасаж "всех, кто оскорбил Президента России, ну и русских людей…". Простіше кажучи, можна як завгодно обзивати Росію й росіян – але погрози помстою викликають лише персональні випади проти Путіна. Власне, це і є культ особи. І для служителів його цілком природньо жадати публічних покарань винних (ну, і хто тут Талібан?). Більше того, віднині це стане способом системного шантажу української влади – й принагідно зручним інструментом блокування будь-яких ініціатив Банкової, будь то обмін полоненими, допуск міжнародних місій у Крим чи щось інше: святотатці не достойні спілкування. Тож або карайте й перепрошуйте — або… І це ставить українське керівництво перед украй непростою дилемою: жертвувати рейтингом чи прощатися із сподіванням на скільки-небудь продуктивний діалог із Москвою.

… Зрештою, я, чесно кажучи, не здивуюсь, коли туристичні путівники пов'язаними з ВВП локаціями почнуть виходити під назвою "Россия – Родина Х…ла", й Вікіпедія поповниться статтею із відповідною назвою. За порєбриком уміють знаходити приводи для пихи у власному приниженні. Це, якщо що, ще одна надзвичайно важлива скрєпа.