Українське ноу-хау не спрацювало. Чому НБУ перевитрачає валюту і не розвиває кредитування
Правління Національного банку України 31 жовтня вирішило залишити облікову ставку на рівні 13% річних, що в реальному вимірі (за мінусом інфляції) становить 4,4% річних. Як така монетарна політика впливає на економіку?
Облікова ставка не спрацьовує
З огляду на підвищення інфляційних ризиків НБУ повинен був би підвищувати ключову ставку, якби її нинішній рівень відповідав поточним економічним умовам. Однак неадекватно піднявши ставку в минулому, центральний банк України сам собі обмежив монетарний простір. Стабілізаційний ресурс ключової ставки вже давно вичерпаний. Її підняття зараз не додасть стабільності економіці, а лише призведе до розширення процентної маржі банків та підвищення їхніх прибутків за рахунок держави.
Понад два роки в Україні триває цикл реально позитивної ключової процентної ставки. Мета – залучення гривневих активів для зниження інфляційного тиску та валютних ризиків. Однак де-факто висока облікова ставка помітно не вплинула ні на інфляційну динаміку, ні на фінансову стабільність.
У контексті монетарного регулювання економічної активності доцільно розглянути альтернативний сучасний досвід. Протягом останніх двох місяців ФРС США та ЦБ росії змінили свої ключові процентні ставки. ФРС знизила базову ставку на 50 базисних пунктів до цільового діапазону 4,75%-5,0%, намагаючись стимулювати сукупний попит. Натомість ЦБ росії підвищив ключову ставку на 300 б. п – до 21% річних, намагаючись стримувати попит. Обидва центральні банки мають змогу за допомогою ключової ставки впливати на реальні економічні процеси та інфляцію, бо в обох цих країнах функціонує розвинений ринок внутрішніх банківських позик, а також фондовий ринок. У США банківські позики реальному сектору сягають майже 200% ВВП, у росії – понад 70% ВВП, тоді як в Україні – менш як 15% ВВП.
Численні фактори призвели до дисфункції облікової ставки в Україні, як інструмента стабілізації економіки, а саме:
- в країні понад 90% бізнесу не залучає ресурсів з кредитного чи фондового ринку;
- на інфляцію впливають переважно фактори структурного характеру (насамперед це зростання собівартості, воєнні витрати уряду тощо), які не залежать від вартості грошей в економіці;
- населення загалом має низьку схильність до банківських заощаджень: 60% вкладів належать 1% вкладників; банківські вклади населення становлять менш як 20% від приватних споживчих витрат за рік;
- воєнна невизначеність нівелює ринкові стимули і спонукає населення заощаджувати кошти у більш надійних активах, аніж у гривні;
- за час війни банки розширили процентну маржу до гігантських розмірів (12,5% у вересні 2024 р.), що по більшості гасить початковий імпульс облікової ставки.
Депозити, курс, валютні резерви
Українське ноу-хау – привабити в банківську систему вільні гривневі кошти без розвитку інструментів кредитування – провалилося.
За час повномасштабної війни у банківську систему вдалося залучити лише 104 млрд грн строкових гривневих вкладів населення (приріст нетто-залишку). Натомість на придбання іноземної валюти населенням з початку війни було спрямовано понад 530 млрд грн (зокрема за 9 місяців поточного року – 326 млрд грн). Якщо в минулому році пропорція у розподілі пріоритетів населення між валютними та гривневими вкладеннями становила 3 до 1, то у січні-вересні 2024 р. – 15 до 1!
Штучне приваблення гривневих активів без зростання продуктивності економіки не дає результату, бо в країні зберігається гігантський дефіцит зовнішньої торгівлі, який можна покрити лише активізацією внутрішнього виробництва. Масла в вогонь додала поспішна політика НБУ з валютної лібералізації та відмова від фіксації обмінного курсу. Через це валютні очікування бізнесу та населення були повністю дестабілізовані і стрімко зріс попит на валюту.
Лише з початку цього року НБУ витратив на підтримку гривні $27 млрд, з яких 35% припадає на валютний попит з боку населення. Всього з почату великої війни центробанк витратив понад $75 млрд. Основним джерелом для валютних інтервенцій НБУ є зовнішня допомога уряду, без якої валютні резерви були б вичерпані ще в листопаді 2022 р.
Отже, висока облікова ставка НБУ помітним чином не вплинула ні на привабливість гривневих депозитів, ні на стабілізацію валютного ринку. Більше того, помилки у реалізації відсоткової та валютної політики призвели до нераціонального витрачання валютних резервів на підтримку обмінного курсу гривні. Між тим зовнішня допомога компенсувала й дефіцит валюти на валютному ринку, і дефіцит товарів на споживчих ринках. Іншими словами, зниження рівня інфляції і стабільність обмінного курсу гривні – це переважно наслідок зовнішньої допомоги, а не політики НБУ.
Рекордні прибутки банків
Натомість висока ключова ставка допомогла суттєво посилити фінансову стійкість банків та наростити їхні прибутки. Завдяки зростанню процентних доходів від держави (відсотки за ОВДП, депозитними сертифікатами та пільговими кредитними програмами), банківська система вже другий рік поспіль демонструє історично рекордні показники прибутковості, ліквідності та адекватності капіталу. За 8 місяців 2024 р. банки заробили 137 млрд грн прибутку до оподаткування. Понад 50% процентних доходів банки отримують від держави. За оцінками, у 2024 р. вони отримають від держави близько 200 млрд грн процентних доходів. І такі астрономічні суми – прямий результат процентної політики НБУ останніх років.
Під час війни банки також отримали додаткові прибутки від банального розширення банківської процентної маржі. Якщо в 2022 р. вона в середньому становила 9 відсоткових пунктів, в 2023 р. – 10 в. п., то у 2024 р. – сягнула вже понад 12,5 в. п!
Високі ризики, дорогі кредити
А що ж із ринком кредитування України? Рівень кредитування вкотре скоротився й станом на вересень становить 14,9% ВВП, що є природним наслідком жорсткої монетарної політики НБУ та ризиків невизначеності.
Головний аспект кредитного попиту – ціна позикових ресурсів. Реальна відсоткова ставка кредитів в Україні перевищує 10% річних. Ультражорсткі параметри процентної політики зі ставками, що суттєво перевищують рівень інфляції, стримують апетити бізнесу до кредитних коштів банків, бо висока їх вартість підриває основи рентабельності реального виробництва.
Інший аспект розвитку кредитування – це наявність цілеспрямованої політики уряду та центрального банку щодо його підтримки. Це програми здешевлення кредитування для бізнесу та банків, державні гарантії.
Третій аспект – це перегляд вимог фінансового регулювання кредитної активності банків та оцінки кредитних ризиків.
Розвиток кредитування має бути у фокусі уваги політики центрального банку, щоб у майбутньому зберігати спроможність ефективно реалізовувати свою монетарну політику.
На жаль, за жодним із вказаних аспектів ми не спостерігаємо адекватної реакції НБУ. Натомість він захопився оцінкою стійкості банків, запровадженням нових (посилених) вимог до структури капіталу банків, розвитком нішових кредитних продуктів (на кшталт ESG-кредитування).
Отже, ресурси банківської системи, її посередницька активність повинні відігравати іншу (прогресивну) роль у підтримці воєнної економіки. Збереження жорстких монетарних умов стримує залучення позикових коштів банків у реалізацію інвестиційних проектів та створення робочих місць, стримує повернення біженців та перспективи відновлення. Висока вартість кредитів протидіє покращенню зовнішньоторговельного сальдо, бо обмежує доступність позикових коштів для виробників, які могли конкурувати з імпортом чи працювати на експорт. Політика НБУ продовжує завдавати деструктивних шоків реальному сектору економіки, і лише достатній обсяг зовнішньої фінансової підтримки утримує економіку від сповзання у кризу.
