Тотальний сортир та едипів комплекс. Як Путін визнав Україну успішною

Україна – ідефікс для Путіна. Те, що він оголосив нам війну, означає: нам вдалося. Вдалося стати на шлях нормального цивілізаційного розвитку, шлях побудови успішної демократичної держави.

Відтак, Антиросія, яку, за його словами, будують в Україні, – доконаний факт. Вона вже є. От тільки насамперед вона стала наочною альтернативою совково-імперському варварству. Не така відчужена, якими завжди лишались у складі СРСР країни Балтії, а ніби "своя".

"Антиросією" вона стала власними зусиллями самого Путіна, його поплічників і тих мас росіян, які вважають за норму жити у лайні, бо не вміють інакше. Цивілізація – це створення комфорту довкола себе, впорядкування свого життєвого простору. Варварство ж – це не про впорядкування. Це про пристосування. Про зведення до "природнього" стану. Так вандали переплавляли витвори мистецтва на золото. Так росіяни мародерять на кожній війні.

Пограбовані крамниці та трофейні унітази – це воно. Фіксація на фекальній тематиці сама по собі – тема обширна, тож я зазначу тільки оцей цивілізаційно-психологічний момент. Туалетні наративи від "мочити по сортирах" до "миття туалетів у ЄС" перетинаються в тлумаченні відходка як чогось апріори соромного. Для цивілізації і прибирання відходів, і очистка засобів їх утилізації – необхідні умови нормального життя. Не так для варварства – тут достатньо просто перейти на нове місце. Відтак, унітаз у тому самому сортирі – це типовий елемент карґо-культу. Тим більше в країні, де 20% населення (а це майже 30 млн. людей) мають замість вигод вигрібну яму. От де справжня стабільність.

Більше того, це стабільність стратегічна. Саме вона форматує поведінку майбутнього солдата-визволителя від майнової залежності. Цей архаїчний наратив з часів, коли війна сама себе годувала, понині лишається визначальним для російських вояк. Але той же наратив лишається визначальним і для російської державності. Федеральний центр грабує регіони, ті постачають гарматне м'ясо для різноманітних, але однаково беззаконних збройних формувань, які грабують інші регіони й навіть держави в інтересах федерального центра. Подвійний профіт.

От тільки вразливість цієї схеми очевидна: гарматне м'ясо має очі. І дупи. І ті, й ті різницю в рівнях комфорту між визволителями й визволюваними відчувають дуже чітко.

Бідна-гола-боса (забуте вписати) Україна хоч і не є взірцем комфорту (у найширшому тлумаченні), виявилася єдиною частиною колишнього імперського ядра, здатною й спроможною реформуватись, аби комфорту досягти. І саме це – а не гіпотетичний підлітний час – становить основну небезпеку для російського режиму. І – російського "глибинного" народу.

Можливість змін з власної волі, не пристосування, а трансформація – це і є те сумнозвісне путінське "анти-".

Але зміни з власної волі, як усвідомлена необхідність, – це й про гігієну зокрема.

І тут безглузда з воєнної точки зору спроба штурму Києва (це також архаїка) має неабияке символічне значення. Це не лише явний едипів комплекс, що спонукає оволодіти "матір'ю городов русскіх". Це також намагання Путіна "обнулити комфорт". Удари по об'єктах цивільної інфраструктури – самі по собі акти терору. Та в нинішніх обставинах вони ще й ознака того, що війну проти України російське керівництво та виконавці його злочинних наказів сприймають як війну тотальну. І що ясніше вони розумітимуть, що "вернуть Украину в лоно нашего славянства" шансів нема, то більше зусиль буде спрямовано на її руйнування. Це безперечне визнання наших успіхів. Але ця тотальність – пастка для росіян: ведення війни за інтерес методами війни за виживання неминуче призводить до поразки.