Торгівля та мораль. Як Україні підібрати ключі до Індії

На найближчому саміті G7 ключову роль відіграватиме Нарендра Моді, прем'єр-міністр Індії.

І справа тут не у відсутності Путіна чи Сі Цзіньпіна. Індія — найбільша демократія у світі, а Моді — один із небагатьох моральних авторитетів сучасної політики, якщо взагалі не єдиний.

Підібрати ключі до серця Моді — означає створити для своєї країни пазл унікальних можливостей — і на індійському ринку, і в частині геополітичного потенціалу Індії, який посилюється з кожним роком.

Ми повинні розуміти, що з погляду частки Індії у світовій економіці ця країна займає позицію Китаю тридцятирічної давності. Але враховуючи правило конвергенції чисельності населення з потенціалом економіки, коли питома вага країни за ВВП у світовій структурі повільно, але впевнено наздоганяє питому вагу за чисельністю жителів, можна сказати, що найближчим часом Індія стане ключовим драйвером глобального зростання.

Хто такий Моді

По-перше, Моді — націоналіст, представник партії Бхаратія джаната парті (у перекладі Індійська народна партія). Зверніть увагу на перше слово у назві партії — і зіставте його з ідеєю Моді оголосити на саміті про перейменування Індії на Бхарат. До речі, слоган його партії: "Націоналізм — наше натхнення. Розвиток та гарне управління — наша мета".

Моді — це людина, "одружена з Індією": в молодості він розірвав свій юнацький шлюб, укладений без його згоди (йому 18, їй 17). З того часу він присвятив своє життя служінню Індії.

Моді — це людина з почуттям гумору, причому на досить-таки делікатні теми: так, він пожартував, що фігура Бога-Ганеша з головою слона свідчить про те, що в давній Індії була пластична хірургія… І це сказала людина, яка є затятим індуїстом.

Моді — ще й дуже ефективний економічний девелопер, який вибудовує глобальні проекти. На пост прем'єра він прийшов не з вулиці, а з посади головного міністра одного з найбільших штатів Індії Гуджарата. Переобирався чотири рази на цьому посту і залишив штат із найвищою динамікою економічного зростання: гуджаратці досі згадують про нього з любов'ю, попри історію з мусульманським погромом.

Моді — прихильник цифрових технологій. Він уперше застосував цифрові голограми на зустрічах із виборцями.

З такою людиною можна знайти взаєморозуміння та вести ефективний діалог, ґрунтуючись не лише на раціо, а й на моралі.

Моді — це приклад морально-етичного політика, а не людини, яка спокійно дивиться на загибель тисяч людей, нехай і в іншій країні. Саме моральна сторона змусила Моді говорити Путіну неприємні речі про нинішню війну РФ проти України.

Індійський вектор України: вигідна торгівля

Чому ж індійський вектор настільки слабкий у нашій зовнішній політиці? Що в цьому напрямі робить наш посол в Індії Олексій Поліщук, колишній заступник міністра оборони України (з жовтня 2019 до липня 2023 рр.)? Поки ми лише можемо бути впевненими в його хорошому знанні англійської (вчився в Королівському коледжі оборонних досліджень Британії). Як людина, яка входила до Комісії з експортного контролю за озброєннями, Поліщук просто зобов'язаний здогадуватися про причини того, що наш дипломатичний ККД у відносинах з Індією близький до нуля.

Я спробую розкрити цю тему на підставі тієї інформації, яку отримую від самих індусів.

Насамперед, Індія — це та країна, яка для нас найбільш вигідна в контексті підписання угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ), на відміну від аналогічної угоди з Туреччиною [відразу після його підписання ми зробили прогноз, що лібералізація торгівлі дозволить швидше турецькій стороні розширити свою присутність в Україні на найбільш ласих ринках: попри позитивне сальдо торгівлі з Туреччиною у 2021 р., наші підприємства суттєво програвали за рівнем переробки та складністю експортованої продукції, — "ДС"].

Насправді успішність країни на світових товарних ринках залежить не тільки від інтелектуального потенціалу окремо взятих індивідів, інкорпорованих у владу, а й від системного успіху роботи всього державного механізму. І тут ключове значення має підпорядкованість індивідуальних, егоїстичних інтересів окремих груп впливу загальним стратегічним цілям та принципам. Підпорядкованість приватного спільному, тоді як у нас це "приватне" найчастіше розриває зсередини сяк-так функціонуючий механізм.

Класичним проявом цього та наочною ілюстрацією, як це працює в наших умовах, і є ЗВТ, що не відбулася з Індією, хоча саме ця країна і є для нас, поряд з Єгиптом, торговим партнером номер один, якщо оцінювати за такими критеріями як рівень експортного потенціалу і розмір позитивного сальдо торговельного балансу.

У випадку з Єгиптом ми були в плюсі до війни на $1,8 млрд на рік, а з Індією — на $1,7 млрд.

Укладання угоди про ЗВТ із цими країнами могло би щонайменше у півтора рази збільшити позитивне торгове сальдо для нашої країни з перспективою подвоєння цього показника протягом двох-трьох років.

Погодьтеся, заради двох-трьох мільярдів доларів профіту для країни, нашим чиновникам варто було б попітніти у задушливому Делі чи Каїрі.

Це, звичайно, не можна порівняти з візитами до Канади чи хлібосольних лазень Стамбула, де завжди вміли в потрібному ключі простимулювати партнерів перед укладанням вигідної для турків угоди, але все ж таки, може, вже настав час попрацювати на країну, а не особисту кишеню?

До війни Україна експортувала в Індію товарів на понад $2 млрд на рік, зокрема: зернові, олію, обладнання у вигляді машин, реакторів, оптики, електротехніки, метали ($66 млн), хімічну продукцію, овочі. У той же час імпорт з Індії до нашої країни становив приблизно $0,6 млрд на рік, значна частина — закупівлі фармацевтичної продукції. Ось і позитивне торгове сальдо для України $1,7 млрд.

Постачання зброї — у пазлі успіху

Міжнародна торгівля — це складова частина системної державної політики. І тут треба зібрати весь пазл успіху.

Безглуздо їхати до Баку за нафтою, якщо твоя країна раптом підтримає вірменську позицію щодо Нагірного Карабаху, навіть якщо ти запропонуєш максимально вигідну ціну.

Уклавши угоду про ЗВТ із Сирією, безглуздо пропонувати те саме Ізраїлю.

Утім, навіщо далеко ходити, згадаємо колосальні збитки, які РФ завдала сама собі та Україні після нашого розвороту у бік європейського ринку.

Отже, для того, щоб упіймати потрібного партнера на торговий гачок, необхідно застосувати кілька привабливих "живців".

Однією з таких заманух є взаємовигідна політична кооперація, а другою — військова співпраця.

Постачання озброєнь ніколи не було бізнесом у чистому вигляді. Головна вигода тут завжди формувалася у суміжних галузях. Світовий ринок озброєнь становить $65-70 млрд на рік, але рівень його впливу значно перевищує голу капіталізацію. США нагороджували зброєю своїх вірних союзників, як колись царі вірних васалів інкрустованою шаблею. Натомість американці вимагали політичних поступок та економічних преференцій на національному ринку. Україні заради військової допомоги із США до війни довелося не лише закуповувати американські локомотиви, а й вугілля та ядерне паливо.

До речі, так само чинять і росіяни: контракт на постачання ракетних комплексів до Саудівської Аравії та водночас економічні контракти та участь у мега-проекті — місті майбутнього Неом або постачання озброєнь до Туреччини на фоні будівництва південних потоків із транспортування газу.

Головне — зробити вибір

У випадку з Індією Україна також мала простий алгоритм дій.

Головна больова точка індійської політики — це взаємини з Пакистаном. Той, хто грає на боці ісламської республіки, автоматично стає не зовсім бажаним гостем у Делі.

Україні треба просто грамотно розрахувати баланс своїх національних інтересів. Простими словами, зробити вибір між Делі та Ісламабадом.

Для цього нашим чиновникам можна було лише показати один слайд і, як у дитячому садочку, попросити зробити правильний вибір.

До війни експорт України до Пакистану становив $0,2 млрд на рік, а позитивне торгове сальдо близько $100 млн, причому більша частина експорту — це насіння олійних, тобто навіть не олія, а найпростіша сільськогосподарська сировина, на якій не заробили навіть наші олійноекстракційні заводи.

Водночас експорт до Індії перевищував $2 млрд.

До речі, динаміка цих торговельних взаємин склалася не вчора, а протягом багатьох років. Але, подивившись на неї, наші чиновники вирішили все ж таки постачати зброю в Ісламабад, "резонно" розсудивши, що український бізнес, використовуючи курильні зв'язки в Гоа, і так проб'ється на індійський ринок.

Контракт на постачання танків до Пакистану 2002 р. згадувати не будемо — тоді ми були ще надто "багатовекторні". А ось у сьогоднішній складний час можна було й порозумнішати. Але до початку повномасштабної війни у 2022 р. наші чиновники тільки про те й говорили, як ми постачатимемо свої новітні танки до Пакистану. І якщо в 2002 р. укладання контракту виправдовували тим, що завдяки йому вдалося зберегти танкобудівну галузь, то в нинішніх умовах подібна торгівля виглядає дивно: танки стали б у пригоді й в Україні.

Попри це й важливість економічної співпраці з Індією, Україна ставить весь свій національний інтерес на один-єдиний контракт, який зачіпає інтереси лише кількох заводів-суміжників, хоча за нинішніх умов вони й так були б завантажені внутрішніми оборонними замовленнями під зав'язку в три зміни.

Може, ви подумали, що натомість наші чиновники намагалися виторгувати якісь преференції для українських товарів на ринку Пакистану? Ні. Повне зерно.

Цілком імовірно, що, розраховуючи підписати нову угоду на постачання танків, члени урядових делегацій навіть і не підозрювали, що український експорт до Індії в 13,5 разів перевищує товарні поставки до Пакистану, а позитивне торгове сальдо — більш як у 15 разів.

Натомість народу розповіли епічну історію про те, як українські танки зможуть у руках умілих пакистанських танкістів влаштувати в майбутньому курську дугу для російської важкої техніки, що стоїть на озброєнні індійської армії.

Мабуть, таким чином ми мали отримати якусь моральну сатисфакцію, мовляв, насолили росіянам, хоча насправді висипали цілу солонку просто собі в рот.

Все це відбувається з однієї простої причини. В Україні зброю виготовляють державні підприємства. А там, де чиновник керує комерційним проектом — буйно поростями проростає корупція та приватний інтерес.

На військових контрактах це відображається найяскравіше, адже їхня специфіка передбачає досить складне посередництво, та й ринкові ціни визначити можна з дуже великим люфтом.

А коли наш чиновник відчуває запах великих грошей, він як чарівник-самоучка "бачить мету, не бачить перешкод", точніше не бачить державний інтерес, який може бути порушений на догоду точковому баришу.

У цій ситуації каракулі чиновників у розділі контракту "реквізити сторін" іноді обходяться країні набагато дорожче, ніж сам контракт.

До речі, Пакистан у результаті відмовився від наших танків, але осадочок у індусів лишився.

Ефективна державна політика нагадує стиснутий кулак, а не розчепірені в різні боки пальці. А в нашому випадку ці "пальчики" постійно намагаються показати своєму "тулубу" відому фігуру. І вся ця неправильна "розпальцьовка" є наслідком звичайного розладу в голові, коли кожен "палець" починає тихенько підгортати під себе.