Сором та вигнання. Як у Європі розлюбили росіян

До Конгресу США направлено проект оборонного бюджету країни на 2024 фінансовий рік. У документі – рекордні для мирного часу видатки у розмірі 886 мільярдів доларів. Також з 1 жовтня 2023 року по 30 вересня 2024 року США планують витратити 3,6 мільярда доларів на європейські ініціативи зі стримування Росії.

"У Європі бюджет на 2024 фінансовий рік дозволить Міноборони продовжувати протистояти російській агресії проти союзників і партнерів по НАТО", — йдеться в оприлюдненій Пентагоном довідці про проект майбутнього військового бюджету США.

Як може виглядати це "стримування Росії у Європі"? Наскільки відчутно у ключових країнах ЄС продовжує витати наратив "усім мовчати-боятися — Росія найпресаміша"? Росіяни, хто вже давно і постійно проживає в ЄС чи США, так само завзято ведуться на пропаганду Кремля, як і їхні далекі родичі? Зараз розберемось.

Виділення США таких коштів – це, як правило, підтримка ініціативності та рішучості країн Європи. Ці гроші спрямовуються на підтримку їхніх проектів та програм. Це свого роду стимулювання економічних санкцій, оскільки Європа вже й так відкочується від певних ресурсних угод із РФ. Втім, може бути і військова підтримка, і підтримка соціальних проектів європейських країн.

Думаю, мета виправдовує величезні масштаби бюджету, що виділяється Європі. Просто підтримувати антиросійську пропаганду там – не коштує так дорого. Тому, здається, тут йдеться про двостороннє партнерство: Європа посилює позицію щодо Росії, щоб утримати її вплив, а США дають на це бюджет. Зрештою, ми самі друкуємо наші долари. І вони у нас є.

Останні два тижні я був у діловій поїздці до Європи – Франції та Італії. Вражає ось що: там, де мені довелося побувати, присутність Росії не відчувається! Але що точно відчувається – то це огида до Росії.

Наприклад, деякі французи, з якими я зустрічався (не пересічні громадяни, а відомі представники бізнесу та інтелектуальних кіл), говорили мені про своє бажання, щоб Франція посіла позицію аналогічну до позиції Чехії – щоб росіяни взагалі не могли до них приїжджати. Тобто запровадити повну заборону на контакти. Так, це, звісно, екстремально, але показує оцінку французами російської агресії проти України.

В Італії у мене контакти були переважно не з італійцями. Але відчуття ті самі: від Росії нудить. В Італії росіян вже набагато менше, ніж раніше. Російянам там стало некомфортно.

Ті з росіян, хто там вже довго живе – має роботу, завів сім'ю, розвинув бізнес та слабко пов'язаний з історичною батьківщиною – це окрема історія, і тут не про них. Ідеться про тих, хто періодично приїжджав до Європи після розвалу Союзу, з великими грошима, своїми зв'язками та можливостями. Таких у Європі якийсь час не без задоволення терпіли. Це були, в основному, кримінальні елементи, що смітили грошима, що давали щедрі чайові і чудово оживляли luxury-індустрію. Нині це все пішло. Зараз у Європі бути росіянином незручно та соромно.

Думаю, з "російським брендом" у Європі покінчено. Його знищено на рівні політики. А ще, незважаючи на те, що в РФ панує пропаганда і говорити правду небезпечно, європейці все частіше засуджують росіян за пасивність і покірне прийняття агресії. Втім, це смиренність незгодних із політикою Кремля є типовою для росіян закордоном.

Скажу на прикладі моєї країни – США. У нас російськомовні американці — ті, які давно приїхали і давно живуть — теж не активні. Так, вони голосують на виборах, піклуються про добробут Америки, але не беруть участі в політичних процесах. Організуватися та публічно виявити свою позицію – ні. Висловитись у кухонній розмові – це скільки завгодно.

Думаю, тут спрацьовує не стільки рабське мислення, скільки інстинкт самозбереження, що засів у підкірці: не висовуватись, не світитися, більше трьох не збиратися. Гадаю, вони просто не вірять, що демонстрації чи якісь протести можуть бути ефективними і так можна досягти цілей. Вони думають, що скрізь змова і в когось вже є готове вирішення проблем. Що за всім щось чи хтось стоїть і на те, що відбувається, не можна вплинути.

Це логіка жаби, що втопилася в молоці, з відомої казки. Мовляв, стихію не побороти, то навіщо їй чинити опір?

Українцям це важко зрозуміти та ще важче прийняти. Вони – інші. Українці домагаються свого. Вже багато хто в цьому цілком переконався.

Раніше, одразу після розпаду СРСР, на всіх екс-радянських у США говорили – росіяни. І ті ж українці, представники інших колишніх республік Союзу, це часто пропускали повз вуха та особливо не суперечили. Так було спочатку. Зараз усі говорять із якої вони країни, якої вони національності. Росіянином бути не хоче ніхто. Ми ще до кінця не зрозуміли, як це все глибоко зайшло. Самі росіяни ще цього остаточно не усвідомили. А даремно.