Сільська неоготика з присмаком пива. Чим дивує Нове Поріччя

Ім’я польсько-білоруського художника і мандрівника Наполеона Орди (1807-1883) добре відоме кожному, хто хоч трішки цікавиться історією міст та сіл Правобережної України. Завдяки його титанічній праці ми не лише маємо уявлення, як виглядали наші міста та села у другій половині ХІХ століття, але й якими були храми, замки, палаци та інші споруди, що зникли у полум’ї буремного ХХ століття.

Намалювати детальну картину — то не кнопку фотоапарату натиснути. Тому мандрівний художник зазвичай обмежувався лише однією аквареллю з кожного відвіданого місця. Що Наполеон Орда присвятив Новому Поріччю одразу дві свої роботи красномовно свідчить, — це село непросте.

Головну увагу Орди привернув розкішний палацовий комплекс, що належав шляхтичам Скібневським, який, без найменшого перебільшення, називали "Подільським Версалем".

Орда був не першим митцем, якого привабили мальовничі пейзажі Поріччя. Перед ним тут побував відомий польський художник Францішек Вастковський. Про його акварель ми знаємо завдяки мідьориту Міхала Ключевського.

Увічнена Ордою краса влади комуністів не пережила, але дещо від старої спадщини в Поріччі все ж залишилося. Як і чудова природа та неймовірної краси краєвиди.

Село у 1762 р. заснував магнат Ян Якуб Замойський. Коли він віддав свою доньку Урсулу за великого коронного маршалка Міхала Мнішка, Нове Поріччя відійшло до нього як посаг. Нові господарі у селі з’являлися нечасто. Бо якої біди скніти у глухому подільському селі (хай і надзвичайно мальовничому), коли можна незле збавити час десь у Варшаві, Кракові чи Парижі? Попри те, палацовий комплекс у Новому Поріччі, ймовірно, почали зводити саме Мнішки. Це, зокрема, яскраво засвідчує величезних розмірів палацова цегла, характерна саме для кінця XVIII-го століття. Не виключено, що "старий" (неготичний) палац – відносно невеличкий будинок з високою баштою поруч, поставили ще Замойські.

Уявлення, як виглядав палац за часів Мнішків, можна скласти по так званій "Рогатій школі". Вона, до речі, присутня, що на одній з акварелей Орди, що на мідьориті Міхала Ключевського.

Школою ця споруда стала у пореволюційні часи, а від початку використовувалася під заїзд (готель). Якщо поважне панство, яке приїздило в гості, зупинялося в палаці, то супроводжуючі їх посполиті — в заїзді. За іншою версією тут жив управитель маєтку.

Поруч з "Рогатою школою" можна побачити руїни каретовні. Каретовню теж поставили у неоготичному стилі. Руїни красиві і дуже романтичні, але сфотографувати їх неможливо через густі зарості.

Далі стояла панська конюшня – кажуть, теж неоготична, але до нашого часу вона не дійшла. Зате майже повністю зберігся будиночок "придворного" пасічника з льохом, де на зиму ховали вулики з бджолами. Наразі тут рохкають селянські поросята.

На превеликий жаль, верхня надбудова льохів теж знищена. Якщо не знати що це – можна подумати, що перед тобою фрагмент зруйнованої неоготичної римо-католицької каплички. Особливо вражає стрілчасте готичне псевдовікно, де цегляна кладка імітує засклене невеличкими скельцями справжнє. Тут використана як звичайна цегла, так і надзвичайно тоненькі пласкі цеглини. Як то все примудрилися викласти давні муляри – для автора загадка.

Службові неоготичні споруди (заїзд, каретовня, конюшня, льох пасічника, можливо, ще щось) утворювали цілу вуличку, що тяглася вздовж краю пагорба.

В архітектурні витребеньки дідичі Поріччя (вірогідно ще Мнішки) вклалися не просто так. На верхівці сусіднього пагорбу стояв палацовий комплекс і неоготична вуличка була окрасою краєвиду. А що? Дуже гонорово! Сидиш собі на бальконі чи терасі, сьорбаєш каву та милуєшся пейзажем, що ніби перенісся на Поділля десь із Франції чи Німеччини.

1830 року Нове Поріччя придбав Віктор Миколай Скибневський, шляхтич гербу "Шлеповрон". Це був досить цікавий персонаж. На відміну від магнатів Мнішків чи Замойських, які по праву народження успадкували чималі статки набуті предками, Скибневський колись отримав лише половину невеличкого села Нижні Вовківці.

Завдяки величезній працьовитості та підприємницькому хисту він згодом став одним з найбагатших землевласників Поділля. На момент смерті Віктор Скибневський володів 32 тисячами моргів (18 тисячами гектарів) землі.

Подейкують, що тут не обійшлося без відвертої корупції — адже шляхтич обіймав посаду Голови мирових і межових судів Проскурівського повіту. Тобто був офіційним арбітром у земельних, бізнесових та фінансових суперечках. Втім переносити сумні реалії сучасної України на першу половину ХІХ століття не варто. Розборки "за межу" йшли між рівними аристократами. У цій ситуації навіть єдине неправомірне рішення викинуло би суддю на маргінес суспільства, не кажучи вже про можливість бути застреленим на дуелі.

Але службове становище все ж зіграло важливу роль, — посада відкривала багато дверей та давала чимало корисних знайомств.

Хто саме зі Скібневських звів "новий", у стилі класицизму, палац достеменно не відомо. За однією з версій ще Віктор. За іншою – його син Генріх, який у 1859 р. успадкував Поріччя по смерті батька (усього той мав шестеро синів та дві доньки).

Створення палацового ландшафтного парку приписують знаменитому шотландському садівнику Діонісію Міклеру, також відомому як Деніс Макклер (1762-1853), який заклав чимало парків на Поділлі та Волині. Досить вірогідна версія — в парку чимало дерев віком 150-200 років, та й рука майстра простежується. Парк хоча й дещо здичавів, але добре зберігся до сьогодні.

Як того й вимагалося в "Інтернаціоналі" палацовий комплекс "до основанья" знищили після революції. Однак "за тєм", з побудовою "новоґо міра" не склалося. На місці "Подільського Версалю" спромоглися організувати лише майданчик для гри в копаного м’яча.

Зате у всій красі та величі вцілів "Великий Подільський Мур", що сягає кількох кілометрів завдовжки та повністю оперізує "палацову" гору. Його висота від півметра (з боку поля) і до 3-х метрів – зі сторони долини Тростянки. Хоча на мур тисне величезний обсяг ґрунту щонайменшого натяку на руйнування немає – зроблено на совість. Лише в одному місці бачимо обвал, але тут "попрацювало" коріння велетенських смерек.

Як розповів керівник відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міської ради Олег Федоров, існують перекази, що будівництво цієї чималої споруди велося руками каторжників:

"Віктор Скібнєвський був надзвичайно жадібний, — каже пан Федоров. – Тому, користуючись зв’язками мирового судді, винайняв за якусь символічну суму у казни каторжан. Це була практично безплатна робоча сила, що працювала за таку-сяку їжу. На їжі він теж економив, тому чимало в’язнів помирало від важкої праці та недоїдання. Нещасних закопували одразу під муром. Майже як у випадку з Великим китайським муром, який став цвинтарем для його будівельників".

З палацової спадщини вцілів й невеличкий двоарковий місточок, по якому колись проходила парадна дорога до "Версалю". Він досить симпатичний, як і всі подібні споруди, лише зазнимкувати його важко – довкола кущі та самосійні дерева.

Однак це ненадовго. Як повідомив кореспонденту "ДС" Олег Федоров, у рамках проекту розвитку туристичного потенціалу громади його планується видлубати з чагарників і зробити одним з пунктів туристичного маршруту Городоччиною. Власне, це мали зробити ще цього року, але після повномасштабного вторгнення стало не до того. Всі зусилля працівників культури громади наразі зосереджені на допомозі чисельним біженцям (через Городок пройшли тисячі евакуйованих, а сотні осіли тут надовго).

Крім величного палацу Нове Поріччя славилося ще й пивом. Місцева броварня була однією з найпотужніших на Поділлі (більшою була лише Вінницька) та постачала продукцію в найбільші міста Імперії і навіть за її кордони. Популярністю місцеве пиво завдячувало надзвичайно смачній місцевій воді.

Броварню у 1876 р. звів Генрик Скибневський. Щоправда, вже наступного року свої ново-порічанські маєтності він продав російській графині Катерині Ігнатьєвій (правнучці фельдмаршала Кутузова, — того самого, який так доречно здав Москву Наполеону).

Графиня господарством не переймалася і одразу ж здала броварню в оренду Леону Кляве. Леон Генріхович був відомим на все Поділля пивоваром. Згодом, заробивши Новому Поріччі стартовий капітал, він збудував броварню в Проскурові (тепер Хмельницький). Нині це досить відоме підприємство "Хмельпиво".

З 1909 року броварнею володів херсонський адвокат Тимчинський, а її орендарем був В. Лемберґ, який на честь свого прізвища прикрасив пляшки зображенням лева який осідлав пивне барило. Правда тваринка вийшла більше схожою на мавпу. Тоді при 46 робітниках броварня щорічно виробляла пива на 85 000 рублів. Для порівняння: місячне жалування вчителя в школі складало 25 рублів, а у гімназії – 85.

Броварня пропрацювала до серпня 1914 р. – з початком війни на всій території Російської імперії ввели "сухий закон" і пиво потрапило під заборону. По тому в пореволюційні роки її розграбували, а пусті корпуси розтягнули на будматеріали хазяйновиті подоляни.

Від потужного виробництва уціліли лише величезні, розміром з тунель метро льохи, що нагадують руїни якогось давнього замку. Туристи від них у захваті.

Звісно, що Нове Поріччя складно поставити на одні терези з такими туристичними "динозаврами" Хмельниччини, як Кам’янець, Меджибіж, Самчики чи Маліївці. Еле у "другому дивізіоні" село цілком здатне поборотися за першість і це не просто слова. Автор, зокрема, є одночасно ще й туристичним гідом по Поділлю, і неодноразово привозив до Поріччя групи з різних куточків України. Жоден з туристів ще не пожалів, що потратив час та гроші на цю мандрівку.

Туристичний потенціал села розуміють і у місцевій громаді.

"Нове Поріччя одне з найцікавіших та найбільш туристично привабливих сіл нашої громади, — каже голова Городоцької ОТГ Неоніла Андрійчук. – Однак туристи тут наразі досить екзотичні гості. Але сподіваюся, що незабаром ситуація зміниться.

На це село у нас великі плани. Зокрема на базі "Рогатої школи" ми плануємо створити культурно-туристичний центр з невеликим "зеленим" готелем. Також плануємо перетворити Поріччя на місце проведення фестивалів. Враховуючи історію села тут доречно проводити заходи пов’язані з україно-польською культурою. Тим більше що у нас дуже велика польська громада. Напрошується ідея фестивалів пива. Вона лежить на поверхні. Адже Нове Поріччя то фактично батьківщина сучасного подільського пивоваріння. Але це вже після перемоги. Взагалі було би незле відновити тут пивоваріння. Вода тут пречудова! Велике підприємство навряд, але відкрити невеличку крафтову броварню — цілком реально. Це дасть і робочі місця і надходження до бюджету".

Як повідомила Неоніла Андрійчук в рамках перетворення Поріччя на туристичний об’єкт зокрема планується дати лад унікальному парку, бо поки що місцями він більше нагадує партизанський ліс.

Звісно, що Нове Поріччя то не різноманітний та переповнений пам’ятками Кам’янець-Подільський, який цілком може бути самодостатнім і єдиним пунктом туристичного маршруту. Екс-столицю подільського пивоваріння варто відвідувати лише у рамках комплексного туру. Для поціновувачів мандрів "нерозкрученими" куточками України (там де немає натовпів туристів, продавців магнітиків та шашликів) Нове Поріччя може стати квіткою в цілому букеті цікавих та непопсових місць. Зокрема лише в радіусі 20 хвилин на авто від Поріччя маємо с. Сутківці з дивовижною церквою-фортецеєю, с. Купин з найбільшим водоспадом Хмельницької області, давніми млинами, "Турецьким мостом" та смачною ковбасою,

село Чорниводи з млинами, ставками, та унікальними джерелами, с. Мудриголови з захованим серед скель романтичним "Скаженим млином", місто Городок з найновішим іноваційним музеєм ("G-museum"), селище Сатанів із замком, найкрасивішою в Україні середньовічно-ренесансною міською брамою, оборонною синагогою XVI ст., унікальним єврейським некрополем XVI-ХХ століть, діючим водяним млином середини ХІХ століття (останнім таким в Хмельницькій обл.) тощо. А ще зовсім поруч проходить Товтрський кряж з дуже красивими горами. Тож плани Городоцької ОТГ на перетворення Поріччя на "туристичну Мекку" виглядають цілком реальними.