Сили медійних операцій. Для чого Білорусь збирає війська і до чого тут словацький диктатор

Історичні паралелі завжди грішать неточностями й пересмикуваннями. Це більшою мірою "так, але", ніж "достоту так". Беручи до уваги це застереження й звичне вже порівняння Путіна із Гітлером, варто зазначити, що паралель ця ламається вже на питанні про союзників: у російського фюрера немає дуче. І намагання поставити на цю роль Лукашенка – це незаслужена честь для нього й незаслужена образа Муссоліні.

За найближчий аналог Лукашенка серед державних діячів Другої Світової (пам'ятаючи про застереження) варто визнати президента Словацької Республіки отця Йозефа Тисо. Тим більше що держава, якою він керував – перший досвід суверенітету словацького народу – волею обставин стала першим союзником Третього Рейху ще напередодні Польської кампанії.

Просто підставте назву держави: … надала агресору свої аеродроми, звідки завдавалися удари по цілях на сусідських територіях, об'єкти військової інфраструктури, логістичні потужності, залізничну та дорожню мережі, склади паливно-мастильних матеріалів, забезпечила оперативний обмін розвідувальною інформацією. Продовжимо. Багато громадян не розуміли анти… політики свого уряду. Бойовий дух деяких підрозділів був дуже низьким, а часом і відверто антивоєнним. Проте державні установи явно підтримували агресію. Так-так, це однаково стосується і Словаччини в 1939, і Білорусі в 2022.

Ну і для повноти картини ось вам пара цитат. От пасаж з наказу тодішнього міністра оборони Словаччини Фердінанда Чатлоша: "Ми підтримуємо союзну німецьку армію, яка в цю вирішальну мить приходить на захист незалежності та територіальної цілісності молодої словацької держави – від польської загрози". А це Олександр Лукашенко в програмі Соловйова: "Якщо вони [Україна] почнуть воювати проти нас чи проти Росії, значить, і ми будемо воювати".

Зрештою, й заяв про польську загрозу (а також литовську, натівську, американську) Мінськ не шкодує. Взяти хоч сьогоднішню заяву начальника Генштабу ЗС Білорусі генерал-майора Віктора Гулевича: "США та їхні союзники продовжують нарощувати військову присутність біля державних кордонів Республики Білорусь… Поява в акваторії Середземного та Балтійського морів угруповання, що несе крилаті ракети морського та повітряного базування, збільшення авіаційного угруповання в країнах Польщі та Балтії свідчить про наростаючу загрозу для Республіки Білорусь… Створене Збройними Силами України угруповання на Південному операційному напрямку теж потребує від нас реакції".

Диктатор Тисо виправдовував агресію проти Польщі її участю в розділі Чехословаччини – і в передвоєнні місяці в Словаччині йшла потужна антипольська пропагандистська накачка. Диктатор Лукашенко виправдовував агресію проти України її участю в "антиросійських" проектах Заходу – і в передвоєнні місяці в Білорусі йшла потужна антиукраїнська пропагандистська накачка. При чому в обох випадках використовувались ті самі штампи: "зверхність", "безумство", "провокації", "агресивні заяви" тощо. В обох випадках мала місце низка прикордонних інцидентів та провокацій напередодні війни.

Станом на сьогодні принципова різниця тут, далебі, одна: Тисо таки дав німцям втягнути Словаччину в масштабні бойові дії. Словацькі війська разом із німецькими здійснили масоване вторгнення на територію Польщі. Врешті решт це завершилося суттєвим збільшенням числа словаків у лавах антигітлерівської коаліції, пошуками сепаратного миру, національним повстанням – і перезаснуванням Чехословаччини (вже під комуністичними прапорами). Сам же панотець завершив життєвий шлях у зашморгу.

Навряд чи Лукашенку відомі всі ці перипетії, та маючи звірячу чуйку, він досі примудрявся уникати відправки скільки-небудь значущих формувань на територію України.

І скидається на те, що так буде й надалі – попри те, що останнім часом телеграм-каналами та соцмережами знову шириться інформація про те, що під тиском Кремля Білорусь готується до вторгнення в Україну. Тут слід розуміти, що ця підготовка може тривати до нового пришестя. Військові завжди мислять потенціалами, а маневри завжди містять елементи театральності та взаємності. Відтак, будучи союзником РФ, Білорусь мусить реагувати на військові навчання НАТО Defender Europe 2022, які стартували 1 травня в дев'яти країнах регіону, і демонструвати сяку-таку готовність відповісти. Слово Лукашенку: "Ми ж реалісти розуміємо, що перемогти НАТО нам не вдасться. А ось шкоди завдати, особливо тим територіям, з яких нас атакуватимуть, — у нас ця зброя вся є". Це по-перше.

По-друге, розгортання сил спецоперацій на кордоні з Україною, про яке також відрапортувало МО Білорусі, — це теж певною мірою вистава. Почати з того, що чисельність ССО в РБ становить неповних 6 тис. осіб, і використовувати їх у фронтальних боях – це все одно що скальпелем рубати Біловезьку пущу. Їх, звісно, можуть використати для рейдів і перерізання комунікацій – насамперед, трас, якими йдуть постачання зброї, гуманітарної та іншої допомоги. Але до них іще треба добратись, певний час протриматись і відійти. За нинішніх обставин це самовбивчі місії, про що добре відомо й білоруському командуванню, і – що гірше – особовому складу. А головне – з огляду на розгалуженість перерізати ці комунікації на відчутно довгий час сил забракне.

Функція цього розгортання інша – змусити українські війська, що захищають кордон із Білоруссю, лишатись на місцях, не дозволити наростити резерви на півдні та Донбасі. Тож це типова інформаційно-психологічна операція.

По-третє, останнім часом Лукашенко демонструє явне прагнення "зіскочити". Звісно, в своїх публічних заявах він не може собі дозволити натяків на сепаратний мир, як не зможе виконати його умов без ризику втратити все, включаючи життя. Але заяви на кшталт нещодавніх "спецоперація затягнулась", "Білорусь не збирається брати участь у російській спецоперації", "ми нікому не загрожуємо", "все, що Білорусь могла й може запропонувати Росії, в неї є" тощо – виглядають як ознаки чергового занепаду лояльності до Кремля. А Путін зараз не в тому стані, щоб надто сильно пресувати хоч і схильного до зради, але єдиного союзника (кумедно, але такі самі розклади були й між Гітлером і Тисо в 1939).

Водночас, слід наголосити: Білорусь лишається співучасником російської агресії проти України. Вона й надалі надає свої логістичні послуги та територію для ракетних та авіаударів по нашій інфраструктурі, а білоруські військові все ще можуть бути залучені до масштабних операцій в інтересах Російського Райху. Хіба щодо зашморгу — на відміну від словацького "клірофашиста", білоруському "склерофашисту" він навряд чи загрожує: нинішні трибунали в цивілізованому світі практикують інші види покарань.