Шевченко і Семенченко. Про що мало хто говорить
В справі колишнього командира батальйону "Донбас" Семена Семенченка і "позаштатного агента НАБУ" Євгена Шевченка є декілька важливих моментів
1. Агент Шевченко був особистим водієм Семенченка і вони знайомі і спільно працюють доволі давно.
2. В часи створення НАБУ, Шевченко став "агентом", як кажуть, завдяки друзям Семенченка, також народним депутатам, які тоді вважалися крупними антикорупціонерами. Треба звернути увагу на те, що "вербуванням клієнтів" займався в тому числі і Семенченко. Скільки рішень пройшло мимо каси — цього ми ніколи не узнаємо. А щодо найгучніших справ Шевченка, то за них він офіційно бере 10%, які йому сплачує держава. Тобто в справі останнього хабаря по справі Бурісми його гонорар — 500 тис доларів.
3. Окреме питання, чи перевіряли на "чистоплотність" Щевченка в НАБУ. Маючи всі механізми прослушок і негласних дій, було б дивно не слідкувати за агентами такого рівня. Але з юридичної точки зору, довести, що НАБУ щось знало, але мовчить, мабуть, нереалістично. Хоча уявити, що контора, яка збирає компромат на всіх, не має компромату на свого головного викривача — нереалістично.
4. Блокада Донбасу, яку формально організував Семенченко, була потрібна не стільки Коломойському, про що тоді говорили, скільки тим, хто став бенефіціаром в кришуванні контрабанди з ОРДЛО (зараз це одна з найбільших сірих зон в Європі). При чому, як з російської, так і з української сторони. Ці бенефіціари — силовики з обох сторін. Більш конкретно, я, на жаль, не знаю.
5. Міхомайдан, де силове крило організовував Семенченко, був повністю направлений проти Порошенка і фінансували його різні політсили (давайте згадаємо плівки з голосом Курченка, який розмовляє ніби з Саакашвілі).
6. Зараз, все що ми бачимо з офіційних звітів СБУ — це не стільки приватна військова компанія, скільки крупне бандформування для участі в крупномасштабних силових розборках. Приватні військові кампанії — це або відправлення за кордон бійців (поки немає документальних підтверджень) або допомога політику контролювати чи захоплювати певні території (цього також не бачимо).
7. На жаль, поява поняття приватна військова компанія, яке, можливо, було потрібно для піар цілей напередодні фільму про вагнерівців, може зіграти поганий жарт з нами, коли всьому світу покажуть кількох українців у Сирії чи Венесуелі, і на весь світ розказуватимуть, що саме українські, а не російські ПВК є головним ресурсом для допомоги терористам у всьому світі.
