Подолати масове безробіття. Як стабілізувати економіку під час війни

Рівень безробіття в Україні сягає рекордних 30% економічно активного населення. Війна зруйнувала мільйони робочих місць українців. Це негативно впливає на продуктивність економіки, її здатність генерувати валовий внутрішній продукт (ВВП), супутні податки до державного бюджету і, відповідно, на здатність держави фінансувати війну.

Тому найважливіша структурна реформа, яка потрібна Україні, — це створення робочих місць. Надійна робота економічного тилу формує фундамент для фінансування воєнного супротиву агресору та дозволяє зберегти трудовий потенціал країни.

Держава відіграє провідну роль у створенні робочих під час кризи. Приватні інвестори самостійно не в змозі ні визначити актуальні галузеві пріоритети, ні забезпечити достатню кількість робочих місць в зруйнованій війною економіці, бо концентруються на аспектах локальної прибутковості інвестицій і не мають достатньої економії на масштабі. Швидкість реакції ринків, як правило, є занадто повільною для того, щоб адекватно відповідати на воєнні виклики.

Історичний досвід

Історичні факти свідчать, що в епізодах, коли країна стикається з зовнішніми викликами, лише масштабна державна політика створення робочих місць дозволяє стабілізувати економіку.

Так, у США можна запозичити позитивний досвід. Під час Другої світової війни уряд інвестував колосальні кошти у створення нових заводів з великою кількістю робочих місць. 60% видатків федерального бюджету становили інвестиції (в нинішній Україні — лише 4%). Масштабні державні інвестиції спрямовувалися на будівництво нових заводів, які здавалася в оренду приватним фірмам, переважно для виробництва озброєння. Частина новостворених виробничих потужностей з часом була приватизована, що дало новий поштовх розвитку американської економіки у післявоєнний період. При цьому позики на внутрішньому ринку обходились уряду США у 2-2,5% річних, що формувало мінімальне боргове навантаження на федеральний бюджет (близько 1% ВВП на рік). Понад 40% обсягу додаткового фінансування уряд залучив з позик банків, близько 20% — з позик населення, 30% — з позик інших секторів економіки і лише 10% — з позик центрального банку.

Негативний досвід можемо спостерігати у Боснії та Герцеговині, де держава в період відновлення після воєнного конфлікту 1992-1995 рр. не приділяла системної уваги формуванню робочих місць, залишивши це питання на розсуд ринкових сил та приватної ініціативи. Протягом 10 років після закінчення війни (у 1996-2007 рр.) безробіття в цій країні зберігалося на рівні 30-40% робочої сили і по нині залишається одним з найвищих в Європі (16%). Довгострокова стагнація економіки Боснії та Герцеговини призвела до хронічного відставання в темпах економічного розвитку, зневіри значної частини населення у майбутньому та посилення трудової міграції.

Негативний досвід нещодавно пережила й Україна. Після активної фази війни з Росією у 2014-2015 рр., коли економіка зазнала структурної та фінансової кризи, уряд не приділяв уваги ринку праці, натомість зосередившись на проблематиці зниження фіскального дефіциту шляхом скорочення видатків. Разом з тим центральний банк проводив вкрай жорстку монетарну політику, фокусуючись на проблемі інфляції. В результаті інвестиції впали до рекордних показників, безробіття стало масовим, трудова міграція посилилась, а промисловий сектор зазнав значно скоротив виробництво.

Створення робочих місць. Інструменти уряду і центробанку

Для враженої війною економіки створення нових робочих місць має значно вище інституційне значення, ніж судові, правоохоронні, антикорупційні, банківські та інші реформи. Проведення подальших ринкових реформ не буде мати успіху в державі, де спостерігається масове безробіття, а громадяни мають доходи в рази нижчі, ніж в сусідніх країнах.

Українські економіці потрібні масштабні інвестиційні проекти із розгортання виробничих потужностей, здатних одночасно запропонувати велику кількість робочих місць. Введення в експлуатацію таких об’єктів дозволяє не тільки безпосередньо вплинути на ринок праці, але й створює супутній додатковий імпульс для активізації малого та середнього бізнесу.

Уряд має широкий арсенал інструментів політики, якими можна стимулювати створення нових робочих місць та генерувати мультиплікативний ефект в економіці:

• державні інвестиції у нові виробничі потужності держпідприємств;
• державно-приватне партнерство, насамперед у сфері інфраструктури;
• різні форми державної допомоги бізнесу на створення робочих місць;
• держгарантії за кредитами та компенсація кредитних процентних ставок;
• держзамовлення на закупівлю товарів та послуг;
• націоналізація системно важливого бізнесу, якому загрожує банкрутство;
• стимулювання імпортозаміщення та локалізації виробництва;
• допомога у переміщенні виробництва у безпечні регіони;
• стимулювання конверсії виробництва;
• розв’язання проблемних питань логістичної, транспортної та енергетичної інфраструктури.

Центральний банк зі свого боку може застосовувати інструменти стимулювання зайнятості шляхом:

• сприяння здешевленню позик уряду, які спрямовуються на розв’язання проблем зайнятості;
• зміни дизайну відсоткової політики, щоб стимулювати банки до кредитування економіки та виконання посередницьких функцій;
• цільового пільгового рефінансування банківських кредитів для підприємств пріоритетних видів економічної діяльності;
• пом’якшення вимог фінансового регулювання кредитної діяльності банків, зокрема в частині якості предметів застави та надійності позичальників.

Як правило, сучасні центральні банки пріоритетно зосереджуються на досягненні інфляційних цілей як складової стабільності економічного зростання. Однак під час структурних криз, коли перебіг економічного циклу порушується, розширяется коло проблем, якими займається центробанк. Спроможність монетарної політики впливати на інфляційні процеси значно залежить від збереження прийнятного рівня зайнятості населення. Саме тому в періоди структурних криз центробанки приділяють особливу увагу підтримці банківського кредитування. Збереження належного рівня фінансового посередництва банків дозволяє усунити ризики ліквідності реального сектора та загрози масових банкрутств і безробіття.

Більше того, створення нових робочих місць зберігає заощадження населення набагато краще, ніж антиінфляційна монетарна політика центрального банку. При втраті роботи працівник залишається без 100% доходу, а при зростанні цін — втрачає лише частину доходу, що дорівнює інфляції.

Поточний досвід інших країн свідчить, що центральні банки приділяють значно більше уваги збереженню монетарних умов для відновлення економіки, ніж питанню зниження інфляції. В 2022 р. реальні відсоткові ставки майже всіх країн світу зменшилися порівняно з попереднім роком, що сприяло зниженню рівня безробіття.

Зваженість реакції монетарних регуляторів інших країн пояснюється намаганням убезпечити економіку від зайвих структурних зламів — банкрутств, дефолтів та безробіття. Серед країн ЕМСхідної Європи найкращих ефектів на ринку праці досягнуто в Чехії та Польщі, де відсоткові ставки залишаються глибоко негативними, а рівень безробіття знизився до 2,2 та 2,6% відповідно.

Воєнна економіка і боротьба з безробіттям

Збільшення безробіття в Україні передусім пов’язане з воєнними факторами. Однак монетарна політика Національного банку зі свого боку не була спрямована на пом’якшення наслідків безробіття — протягом року реальну відсоткову ставку було підвищено на 2,6 відсоткових пункта, а рівень безробіття погіршився на 20 в.п.

В умовах України, коли відбувається активне збільшення грошової маси за каналами емісійного фінансування центробанку та грантової підтримки міжнародних партнерів, особливо важливо замикати цей приріст в об’єктах генерування нової доданої вартості. Це покращуватиме продуктивний обіг грошової маси в економіці, зменшуватиме потреби прямої емісії в майбутньому та сприятиме покращенню на ринку праці.

Галузеву політику потрібно сконцентрувати на розвитку ВПК і технологій подвійного призначення, ефективному використанні наявних природних ресурсів, видобуванні та переробці вуглеводнів. Додаткові робочі місця можна отримати за рахунок компаній, які полишили ринок Росії. Перенесення заводів світових промислових гігантів з Росії до України дозволить створити нові робочі місця для українців та зберегти географічні ринки збуту для цих компаній.

Позичковий відсоток воєнної економіки потрібно орієнтувати не на темпи інфляції, а на номінальну виробничу ефективність економіки (тобто на темпи номінального ВВП, який слугує макроекономічною базою податкових доходів бюджету). Встановлення базової дохідності фінансових активів з урахуванням дохідності активів у реальному секторі економіки дозволить уникнути ризиків непродуктивного перетікання коштів у фінансовий сектор та акселерації ризиків боргової кризи.

Підсумки

Після війни значна кількість працездатного населення потребуватиме швидкої інтеграції в систему суспільно-економічних відносин. Розв’язання лише гуманітарних та інфраструктурних проблем не вирішить проблему зайнятості. Приватний сектор обмежений в ресурсах і не в змозі визначити стратегічні пріоритети розвитку економіки. Тому потрібна державна політика, спрямована на масове створення робочих місць.

Стабільні та адекватно оплачувані робочі місця дозволяють зберегти трудовий капітал нації. Запуск виробництв дає можливість ефективно замикати грошову масу в новій доданій вартості та генерувати супутні податки, що важливо для формування дохідної частини держбюджету (і зменшення потреби в емісійних коштах). Великі виробничі об’єкти стимулюють супутню приватну ініціативу малого та середнього бізнесу, а також заохочують громадян-мігрантів повертатися в Україну.

Для реалізації такої політики необхідно мати адекватний фінансовий ресурс. Левову частину коштів Україна планує отримати від міжнародних партнерів. Але важливим джерелом фінансування також є внутрішні ресурси — національні заощадження і банківські позики.

Для ефективного залучення внутрішніх ресурсів на майбутній розвиток Україна потребує оновленої концепції монетарної політики. Вона має передбачати розбудову потужного інституту фінансового посередництва як елемента системи забезпечення спроможності центробанку впливати на інфляційні процеси. Зайнятість та інфляція — це дві сторони монетарної політики, які в ринковій економіці взаємопов’язуються через систему грошово-кредитних відносин. Нові робочі місця та виробничі комплекси повинні функціонувати як елементи майбутньої монетарної трансмісії, а для цього необхідно вже зараз посилювати кредитну підтримку інвестиційних проектів. Ефективне включення банківського сектора у інвестиційні процеси економіки також дозволить нівелювати проблему надмірної ліквідності банківської системи, що також посилить монетарну трансмісію.

Зараз напрями монетарної та фіскальної політики потрібно гармонізовати, бо розбудова ефективного інституту фінансового посередництва, що забезпечує монетарну трансмісію та сприяє повній зайнятості, відповідає і цілям центрального банку, і цілям уряду.