Реакція Вассермана. Для чого Росія порушує угоду щодо поранених азовців

Росія вкотре підтвердила свою повну недоговороспроможність. Будь-які угоди з нею неодмінно й неминуче будуть порушуватись. Чергове свідчення тому – намір Держдуми ухвалити закон, який забороняє обмін полонених азовців (зокрема, поранених). Ідею підкинув штатний єврей (саме в цьому контексті національність важлива) Держдуми, колишній одесит і нинішній депутат Росстаґу від СРЗП ("Справедливая Россия – Патриоты – За правду) Анатолій Вассерман.

Він висловився в тому дусі, що потрібно законодавчо оформити заборону на "обмін воєнних злочинців – від тих, хто вбивав мирних мешканців, до тих, хто просто прикрасив себе нацистськими татуюваннями".

Спікер Думи В'ячеслав Володін (як і Владислав Сурков у минулому – перший заступник голови Адміністрації Президента РФ) енергійно підтримав ініціативу: "Ви правильно вносите пропозицію. Нацистські злочинці не повинні підлягати обміну. Це воєнні злочинці. І ми повинні зробити все, щоб вони предстали перед судом". Бо ж, "одна з цілей спецоперації на Донбасі й Україні – денацифікація", хоча на відміну від українців, росіяни, мовляв, гуманно поводяться з полоненими. Щоправда, остання заява не завадила ерзац-жириновському, тимчасовому голові ЛДПР Леоніду Слуцькому закликати "зробити виняток з мораторію про смертну кару" для полонених (!) бійців. Мінюст РФ тим часом звернувся до Верховного Суду щодо визнання "батальйону Азов" терористичною організацією (попри той факт, що такий батальйон давно існує лише як артефакт російської пропаганди).

З огляду на те, як розвивався цей сюжет, заготовка очевидна, і ми маємо справу з черговою інформаційно-психологічною операцією. Таким чином Москва вирішує одразу кілька задач:

1. Виправдати війну в Україні через наочні докази "денацифікації". Перебити українську єврейську тезу як доказ абсурду звинувачень власною.
2. Посилити пропагандистські наративи, які дегуманізують українців та пояснюють відчайдушний спротив наших збройних сил фанатизмом ідеологічно заряджених "ультраправих бойовиків".
3. Перебити героїчний наратив Маріуполя як українських Фермопіл – епічніших за будь-які історичні аналоги.
4. Посилити позицію в перемовному процесі з Києвом за рахунок шантажу полоненими.
5. Провести показовий суд у дусі радянських показових процесів над "пособниками нацизма". З обов'язковими спробами обілити своїх військових та перекласти провину за їхні воєнні злочини на підсудних.
6. Створити умови для обміну лише через обвинувальний вирок і президентське помилування. Тобто – посилити авторитет Путіна.
7. Розхитати позиції команди Зеленського в українському суспільстві. Тут впадає в око те, що ініціатива Вассермана співпала в часі із заявою про призупинку перемовного процесу. Таким чином, нескладно представити цей сюжет як "угоду про здачу Маріуполя" – і знову почати качати наративи про зрадників та ідіотів в Офісі Президента. Це по факту смислова "вилка": з одного боку — попередня "недостатня" з точки зору суспільства активність ОП у питанні порятунку захисників та мирних мешканців, з іншого – явна "зрада" з нинішньою схемою їх евакуації, попри те, що в нинішніх обставинах кращих опцій, аніж знову покластися на слово підступного ворога, вочевидь, не було.

Я не запропоную вам готових рецептів, як це сприймати й поводитись далі. Просто слід розуміти, що нинішня війна – це не лише і навіть не в першу чергу бойові дії. Насамперед війна в головах, маніпулювання громадською думкою, нав'язування бажаних стереотипів та вкидання потрібних тій чи іншій стороні тез. Це постійне втягування противника в свій інфомаційний порядок денний з метою його деморалізації. Емоційна та некритична реакція на будь-яку інформацію в таких обставинах робить вас жертвою війни. Не ведіться, бо саме на це розраховує ворог. Який знову продемонстрував те, що всі ми давно й так знали. Росія — держава-терорист, і в будь-якій ситуації поводитиметься саме як терорист. Гуманність вона розцінює як вразливість, домовленість — як можливість.