Розширення НАТО. Як Ердоган збирається торгуватися з Байденом
Історія з Туреччиною та її "вето" на вступ до НАТО Швеції та Фінляндії прояснюється
План "максимум" для Анкари не обмежується тільки претензіями до Стокгольма і Гельсінкі, і виглядає так:
1. Зняти санкції з турецького ВПК та будь-які обмеження на експорт озброєнь та технологій, накладені як за окупацію північної Сирії, так і за покупку російських ЗРК С-400.
2. Визнання сирійських курдських організацій (YPG, SDF) терористичними організаціями, пов'язаними з турецькими PKK. Їхнє вигнання з Європи та заборона надання притулку, обмеження контактів з їхнім керівництвом, блокування банківських рахунків тощо.
3. Припинення надання політичної, дипломатичної та військової допомоги курдським організаціям та турецьким опозиційним групам, яких Анкара вважає частиною підпільної "гюленістської" сітки FETO.
4. Видача тих, кого Туреччина підозрює у причетності до перевороту 2016 року, терактів та фінансування різних організацій, які Анкара вважає терористичними та ворожими.
5. Повернення Туреччини до програм розробки західного озброєння нового покоління, включаючи програму розробки літаків F-35, з якої Анкару виключили за покупку російських С-400.
6. Дати мовчазну згоду на проведення нової військової операції проти курдів на північному сході Сирії, яку Анкара намагалася розпочати минулого року, але так до діла й не дійшло. Іншими словами, дозволити Туреччині встановити в північній Сирії 30-км буферну зону, як у північному Іраку, і забути про курдів.
7. Дозволити Туреччині стати головним газотранспортним хабом, підключивши потоки ізраїльського і кіпрського газу для його прокачування в Європу, а також замкнути на Анкарі постачання нафти з Іракського Курдистану.
8. Зняти претензії до антитерористичного законодавства Туреччини та створити щось, що дозволить діяти спільно у сфері боротьби з тероризмом.
Це, по суті, основні побажання Туреччини, їхня своєрідна ціна за згоду на розширення НАТО. Схоже на історію із Північною Македонією.
Я думаю, компроміс шукатимуть десь посередині. Європейцям загалом важко зараз йти на такі поступки через можливу негативну політичну реакцію всередині. Туреччина фактично поставила їх перед дилемою: інтереси, пов'язані з регіональною безпекою, чи цінності принципи, декларовані урядами?
Судячи з оптимістичних заяв керівництва НАТО, вони налаштовані шукати компроміс. Ну чи роблять гарну міну при поганій грі, не знаю. Я ще думаю, що ця ситуація вимагатиме втручання США, на що також розраховують в Анкарі, оскільки більшість вищезгаданих пунктів стосуються не стільки шведів чи фінів, скільки американців та їхньої зовнішньої політики останніх 6 років.
В ідеалі для Ердогана — це зустріч з Байденом, на якій вони "все вирішують". Мені це нагадує торішнє бажання Путіна зустрітися з американським лідером і все вирішити, як би поговорити по душах, відверто, прямо, по-старому.
З іншого боку, в цьому є суть зовнішньої політики Туреччини після 2016 року. Вона стала наступальною, проактивною, прагматично-цинічною та експансіоністською, що загалом відображає характер політичної системи, вибудуваної Ердоганом за більш ніж 20 років. У цій логіці НАТО перестало бути для Туреччини як ціннісний майданчик або виключно блок західних держав, а скоріше як ще один актив, політичний елемент, що підтверджує багатовекторність зовнішньої політики Туреччини, в якій поки що цілком уміщаються такі концепти, як євроатлантизм, туризм, пан-ісламізм, пан-тюркізм та османізм.
