Про USAID. Що відбувається навколо допомоги від США

Чому я вирішив про це написати? Причин кілька. Перша — ми поки зупинилися за один крок від знаменитого "Ваша дружина американка" з 2003-04 років або не менш знаменитого "зовнішнього управління" зразка 2017-19 років. Повторюся — поки. І це дуже тривожно, особливо на фоні війни.

Друга причина — навіть спроби дискусії зводяться до позиції одних щодо безглуздих тисяч круглих столів і позиції інших щодо допомоги лікарням, школам тощо. Простіше кажучи, в 99% дискусія зводиться до "сам дурень" — і це при тому, що ця дискусія розколює суспільство.

Але за всім цим дискурсом "сам дурень" губляться не лише причини, але й особливо ніхто не хоче говорити про реальні "відкати". (Ну не секрет же, що обмежене коло організацій бере гранти й далі забирає собі до 70%, а субпідрядники за 30% виконують 100% роботи. Є тут, напевне, і корупція — на тих самих школах, лікарнях і не тільки. Є й просто ідіотизм, коли міністерства не розробляють політики, а чекають грантів на те, щоб якась група людей замість них розробила ті самі політики. Нагадаю, головна функція міністерства — розробляти політики.) Про офіси реформ в більшості міністерств я взагалі мовчу. Хто стикався з ними — розуміє, наскільки це переважно штучні та непотрібні утворення. А головне, все це прикривається фіговим листком "кращих європейських практик".

Але, як на мене, навіть все це вторинне. Починати треба, як мені здається, з іншого. Верхівка суспільства розділена на ряд розбратаних груп, які щиро ненавидять одна одну (пів року тому пафосно презентувалося соціологічне дослідження про те, що в суспільстві немає розколів, так от ці розколи дуже чітко видні на прикладі освоєння грантових коштів). Які це групи?

• Ватні (проросійські) сили, які ненавидять цю державу.
• "Старі" проєвропейські еліти, які давно стоять на україноцентричних позиціях, у деякі моменти були при владі. А своїм джерелом добробуту мають і реальний бізнес, і заробляння на державі.
• Так звані "білі пальта", новіші проєвропейські еліти, які є україноцентричними, заробляють на власному бізнесі та державі, але свою політичну ідентичність будують на своїй вищості над іншими, новаторстві й виключному праві бути моральними авторитетами.
• Політичні пристосуванці, які частіше за все є регіональними князьками, що переважно заробляють на власному бізнесі та бізнесі, залежному від регіональних бюджетів.

Це моя особиста класифікація, яка не претендує на вичерпність, але я точно розумію, що нинішні сварки навколо іноземної допомоги — це історія не лише про гроші, як це подає більшість оглядачів. Це історія про задавнений конфлікт цих груп, який транслюється нижче і стає міжполітичним конфліктом ширших мас.

А основа цього конфлікту — це відсутність двох базових речей розвитку країни:

• відсутність права на помилку (якщо ти помилився, ти ворог);
• відсутність навіть спроб говорити про роботу над помилками (якщо щось названо успішною реформою, навіть розумне вдосконалення цієї реформи ініційоване іншою групою — це замах на святе)

Можна було б додати ще багато чого, але я дуже песимістично ставлюся до виправлення цієї ситуації. Чому? Бо діалог не потрібен жодній зі сторін. Повторюся — жодній. Відсутність діалогу і культура ненависті навіть між близькими ідеологічно структурами — це взагалі наша особливість.

За три місяці половина грантів точно залишиться (а всі антикорупційні ініціативи — майже в повному обсязі), й на цьому вся ця буря в склянці води затихне. А проблеми залишаться. Ну а імітація боротьби з чимось знову породить такі "важливі" професії як фасилітатор, ментор чи просто реформатор.