Про популізм як тактику
Ще десять років тому в світі був бум розмов про загрози популізму. Зараз, коли популізм став обовʼязковим елементом практично всіх політичних партій, від правих до лівих, про це говорять менше, критикують менше. Та й звертають увагу менше
Це очевидно відбувається тому, що це вже обовʼязковий елемент всіх політичних сил.
Свого часу вийшла, як на мене, наразі найкраща книга про популізм з простою назвою: "Що таке популізм" Яна-Вернера Мюллера. І одна з головних ідей цієї книги звучить так: популісти вважають, що вони і є народ, а всі інші — не народ. Плюс популістам не потрібні посередники в вигляді ЗМІ та державних чи протодержавних інституцій, щоб спілкуватися з народом. Вони стараються максимально оминути цю ланку, як зайву прокладку.
Останнім часом я довго думав про популізм в сучасному політичному світі й дозволю собі додати ще два елементи, які, здається, доповнять картину світу сучасного популізму.
Мені здається, ще однією з цих рис популізму є відсутність майбутнього (критично мінімальне заглиблення в майбутнє). Популіст не мислить ніколи категорією післязавтра і вкрай рідко завтра. Популізм — це тактика сьогодні, яка підноситься до рамки "стратегії сьогодні".
Друга риса — це доволі серйозний перегин від інституцій в сторону персоналістських елементів управління, рішень і головне, любові народу. В трикутнику співіснування людини та влади (держави) "страх, договір, любов" (концепція Л.Гозмана) популіст завжди вибирає перш за все любов. Найважливіше, що для нього є — це всіма можливими способами добитися любові сьогодні. Завтра буде новий бій за цю саму любов.
