1. Як би це дивно не звучало, але, напевне, найменш зацікавленим у цій перестановці є сам Герасимов. Для нього це штрафбат. Нових ідей в нього нема і не може бути. І він не може цього не розуміти.
2. Причина зміни Суровікіна частково лежить у тому, що він не зміг привнести щось нове в бойові дії: його ставка на "Вагнер" та на масовані удари по енергетичній інфраструктурі не призвели до переламу у війні.
3. Головна причина кадрових змін — масована дискредитація російської армії групою воєнкорів, Пригожиним, Кадировим і захованими далеко в кулуарах Ковальчуками й Золотовим. Російська армія — єдиний привід для гордості росіянина. Розхитування віри в єдиний привід для гордості — це, звичайно, на руку нам, але з точки зору росіян — це втрата однієї зі скрєп. Власне призначення Герасимова, з точки зору Путіна, це знак всім тим, хто критикує армію. Правда, знак явно невдалий.
4. Чому невдалий? Перш за все тому, що рівень довіри до Герасимова мінімальний. Він асоціюється з поразками. Логіка, за якою йшов Путін, судячи з усього, наступна. Тиждень за тижнем Шойгу капав на нього і говорив: робота Суровікіна примітивна, нас критикують і витирають об нас ноги. І, як результат, Путін, який страшенно не любить міняти людей, сказав: якщо нема нікого розумного, поставимо Герасимова.
5. Найцікавіше питання: чи дано паралельно доручення закрутити гайки воєнкорам і Пригожину, щоб вони перестали критикувати армію. Якщо цього не буде, — а судячи з усього, цього не буде — у Кремлі розпочалися реальні, а не вигадані кулуарні війни. Поки головний приз — зміна міністра оборони. Але, сподіваємося, це лише початок.
