Плюси, мінуси і маніпуляції. Прес-конференція Зеленського очима психолога

Спробую коротко, бо вже багато всяких аналітиків висловились, та інформації про конференцію більше, ніж інформації в самій конференції.

"Я, я, я"

Перше, на що звернув увагу — зацикленість Зеленського на собі. Чи це зроблено спеціально, чи це рольова позиція, яку він не в змозі приховати, але у відповідях на питання дуже часто звучало саме це – "я, моє, мої". Хтось із колег вже порахував, що за дві години він сказав ці слова 200 разів.

Це і про славнозвісне вже "я не тряпка", і про намагання догодити польській стороні, коли президент каже: "Вони (українці) почали захищати вас (поляків). Не МЕНЕ!" У такому випадку не зовсім зрозуміло, чи це президент представляє державу, чи це держава представляє президента.

Володимир Зеленський так подає інформацію про міжнародні стосунки, наче це він керує іншими президентами й оцінює їх роботу. Так, наприклад, пряма мова: "Шановний президент Ердоган не показав себе". А от прем’єру Іспанії пощастило, він "великий молодець, дуже допомагав МЕНІ".

І тут складно висловити незгоду. Дійсно, Санчес молодець, а Ердоган "того". Але до чого тут таке зверхнє ставлення — не відомо. Чи нас приймають за дітей, яким можна розповідати казки, чи це така форма політичного стендапу для встановлення більш довірливих стосунків із журналістами на конференціях — не знаю. Але щось мені здається, що ні Санчесу, ні тим більше Ердогану не сподобалось би прочитати у своїй пресі ось такі відгуки президента України про їх "роботу".

Далі акцент на своєму "я" проявився і в суперечці із журналісткою "Дзеркала тижня", яку Володимир Олександрович прямим текстом став навчати, як треба буде в майбутньому ставити йому питання, і у фразі "Ну уж вибачте, який є", адресованої журналістові "УП" Михайлу Ткачу.

Помічаю, що з роками Володимир Зеленський лише сильніше акцентує увагу на необхідності сприймати його таким, який він є, і на відмові змінюватись під впливом обставин, вимог або чиїхось очікувань. І війна не припинила, а навіть прискорила цей процес "бронзовіння".

До речі, стосовно фрази "я не тряпка" так само виникають питання. Йшлося про блокування кордонів держави Україна, а не власних кордонів Володимира Зеленського. Тому така оперсоналізована риторика видає дивні акценти на власній персоні більше, ніж на суб’єкті під назвою "Україна".

Загальне враження про пріоритети президента

Все, що стосується міжнародних стосунків і міжнародної роботи, Володимир Зеленський знає на достатньо високому рівні (як на мене; фахівці, мабуть, мають іншу думку). Він пам’ятає та використовує цифри надходжень, оперує іменами політиків та впливових персон, згадує місця та періоди зустрічей, відмічає вклад кожної країни чи персони в допомогу Україні.

Але все, що пов’язане з внутрішніми справами, зокрема і з питаннями війни, викликає у нього знервоване роздратування.

Умовно кажучи: зовнішня політика — точні дані, внутрішні справи — загальні фрази. Складається враження, що президенту взагалі не дуже цікаво, що відбувається всередині. Він захопився геополітичними процесами. Одразу згадується ще один відомий політик, який саме так ставився до своєї відповідальної роботи — прем’єр-міністр Швеції Улоф Пальме. Свого часу шведські газети писали, насміхаючись над ним, що "вчора з коротким дипломатичним візитом до Швеції прибув прем’єр-міністр Швеції".

Але ми не в мирній Європі, тож питання внутрішні справ для нас набагато важливіші, ніж для шведів.

Тим більше, що така розстановка пріоритетів створює загрозу всередині суспільства. Володимир Зеленський рапортує про нові залучені мільйони мільярдів, а суспільство очікує вирішення ближчих для пересічного громадянина питань — корупції, війни, економічного відновлення, безпеки. Але президент наче взагалі не чує про їх важливість. Про всяк випадок, саме такий висновок я можу зробити з того, як він знецінює важливі проблемні запитання, які його дратують.

Увага до невербаліки, та "що ж не так з ногами"

Всю конференцію я звертав увагу на невербальні сигнали Володимира Зеленського, і мене не залишало відчуття суцільного трагізму.

• Він почав конференцію з такого виразу обличчя, наче тільки що прийшов з похорону.
• Трагічні інтонації в голосі, часто ним самим перервана відповідь, коли він несподівано замовкає на секунду-дві, наче підшукує якесь слово, чи бореться зі спазмами в горлі.
• Дивний характер побудови фраз, наче ми слухаємо якийсь внутрішній діалог, але трансляція періодично переривається.
• Занадто сильна трагічна міміка., яка привертає до себе увагу особливо в ті моменти, коли Володимир Зеленський дає відповіді навіть на досить спокійні запитання. Все це якось дуже сильно, дуже напружено, дуже трагічно.

І врешті решт я звернув увагу на те, як він сидить. Це дуже важливий нюанс саме в сенсі прихованих сигналів, завдяки яким можна передавати емоційне послання, а можна і "спалитися".

Практично всі дві години, від самого початку і до кінця, Володимир Зеленський сидів, підсунувши одну ногу під стілець так, наче ось-ось збирається вставати. Така посадка як раз характерна для людей, які дійсно збираються встати й піти. І така поза формується частіше за все у двох випадках:

• Коли людина відчуває дискомфорт і підсвідомо хоче втекти із неприємного середовища.
• Коли людина відчуває закінчення зустрічі.

Ні перший, ні другий варіант тут не спрацьовують, тому що Зеленський не весь час відчував дискомфорт. Багато часу він був в темі й отримував задоволення від своїх відповідей, але поза не змінювалась. А ще не спрацьовує другий варіант, бо Володимир Зеленський і на початку зустрічі знав, скільки вона триватиме.

Особливість такої пози в тому, що вона дуже незручна, і зазвичай люди не можуть довго так сидіти. Тіло відчуває напруження через дисбаланс рівноваги, деякі м’язи перенапружуються, і людина швидко сідає так, як їй зручно. І є лише один варіант, коли людина може просидіти в такій позі так довго, як це зробив Володимир Зеленський — коли це робиться свідомо.

Тим більше, що на самому кінці зустрічі, вже на фінальній відповіді на останнє запитання, коли така дискомфортна поза як раз і була б доречною (бо вже прямо зараз, після останньої відповіді, можна нарешті закінчити зустріч і піти у своїх термінових справах) — саме тоді Володимир Зеленський сідає більш комфортно і розподіляє вагу тіла симетрично.

Цей невербальний сигнал є важливим, бо демонструє свідоме бажання здаватися заклопотаним, трагічним, трошки знервованим, надмірно зайнятим і мегавтомленим.

Це зовсім не означає, що Володимир Зеленський не втомився. Думаю, навіть навпаки. Це не означає, що він не зайнятий і не заклопотаний. Це просто означає, що актор все одно залишається актором, навіть якщо він вже не актор і навколо війна. Він все одно готується до важливої підсумкової пресконференції, яку дивитимуться мільйони людей. Він все одно працює над тим, як себе подати. І номер з ногою під стільцем і незручною посадкою, що буде призводити до формування чітких і однозначних сигналів напруги, втоми й квапливості, до речі, дуже цікава ідея. Я її вперше бачу у виконанні політика.

Чи сприймати всі інші ключові моменти й тези цього виступу президента як фальшиві — не знаю. Думаю, що штучність невербаліки й намагання проманіпулювати з образом власної заклопотаності перед величезною аудиторією не є підставою вважати фальшивим все інше.

Плюси

У будь-якому виступі є свої плюси, й було б зовсім неправильно про них промовчати.

Я вважаю, що Володимир Зеленський достатньо сильно еволюціонував як спікер за ці роки. І на цій конференції я б хотів виділити три відповіді, які мені здалися доречними, професійними та при цьому дуже особистими, пропущеними через власні переживання і власний досвід.

• Блискавична відповідь турецькому журналісту про порівняння України та Палестини. Відповідь і ввічлива, і тверда. І дуже коротка, що не зовсім часто буває у нашого Верховного. І тому ще більш блискавична, як на мене.
• Відповідь про можливі перемовини з Кремлем. Вона навпаки вийшла достатньо довгою, з переліченням величезної кількості фактів, особливостей міжнародних стосунків, згадками про іноземних політиків, і в фіналі — чітка і логічна підводка про неможливість проведення таких перемовин, спираючись на все вищеперераховане. Складна, але структурована логіка. Браво.
• Відповідь на питання про обміни полоненими, які (обміни) застопорилися. Це одне з небагатьох проблемних питань, під час відповіді на які Володимир Зеленський не намагався протиставляти себе журналістам, а навпаки приєднався, пообіцяв передати інформацію відповідним особам, виступив разом проти заявленої проблеми, а не проти того, хто про неї запитав. А ще — надав додаткову інформацію не лише про обмін військових і цивільних, але і про повернення дітей, і про повернення українців з Гази. Чітка, конкретна, не дуже глибока, але відверта відповідь.

Ані про конфлікт з Залужним, який (конфлікт) насправді є, ані про знецінення ролі західних партнерів писати не буду. Про це вже писали й казали інші фахівці.

Хочу лише відзначити, що питання від телеканалів "Рада" і "Freedom" дійсно виглядають як найбільша фальш і маніпуляція всієї цієї зустрічі. Ганьба! Ганьба!

P.S. І ще на останок. Я розкрив секрет суперсили Єрмака!

Ніхто не може так, як він, дивитися не кліпаючи й не відвертаючи погляд від президента дві години. Ніхто так не може!