Зрівнялівка та перекидання боргів. Що не так з енергетичною політикою України
Ухвалені і потенційні рішення і накази влади погіршують умови на українському ринку електроенергії
В української енергетичної політики є хронічна хвороба — влада десятиліттями прагне щось урівняти, дозволити комусь не платити, перекласти платежі на інших. Постійно відбуваються намагання залатати боргові дірки, перекладаючи відповідальність з одних на гравців на інших. Мотиви при цьому можуть бути різними: чи то популізм і удавана турбота про споживача, чи то прагнення покращити становище компанії, яка ближча до душі тим, хто приймає рішення.
Протягувати такі рішення вдавалося відносно легко до початку повномасштабної війни. Незважаючи на те, що справи в енергетиці були далекими від ідеалу, все ж завжди можна було нашкребти фінансового ресурсу, щоб протягнути такого плану рішення. Проте повномасштабна війна і пов’язане з нею економічне падіння, скорочення споживання енергоносіїв, втрата енергетичних активів як через окупацію, так і через постійні обстріли, значно скоротили ліквідність і грошові потоки в енергосекторі.
У результаті протягом повномасштабної війни уряд двічі вдавався до підвищення тарифу на електроенергію для населення. Такого радикального підвищення годі було й уявити до 2022 р. І вже навіть здавалося, що здорова економічна логіка почне перемагати логіку комунізму: поділити, урівняти, не заплатити. Але ні…
Всередині липня в енергетичному регуляторі почали поговорювати про зрівнювання ставок тарифу на розподіл незалежно від обсягів споживання та підключеної напруги — рішення збентежило як енергетиків, так і ключових споживачів електроенергії.
Про це тоді я написав окремий блог, роз’яснюючи, чому це рішення неправильне і навіть шкідливе. Зокрема, це повернення до крос-субсидування, коли одна категорія споживачів не повністю покриває витрати й втрати, а компенсація відбувається за рахунок інших. Крім цього, такий підхід суперечить принципам європейського енергетичного регулювання, а також може суттєво вдарити по стимулах розвитку великих підприємств, які споживають значні обсяги електроенергії, отже, це прямий удар по економіці країни. Тут уже навіть не варто згадувати, що великі промислові споживачі і без того страждають від зростання цін, то їм хочуть бонусом ще трішки підвищити.
Тоді ж я писав, що ключовими бенефіціарами стануть ті компанії, які дотують нижчий тариф електроенергії для населення (механізм ПСО) — Укргідроенерго, а передусім — Енергоатом. У них залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.
І от коли здавалося, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) відмовився від цієї ідеї після хвилі критики, в медіа з’явилась інформація, що оновлений склад регулятора збирається повернутися до цього питання. Зрівнялівка. Але у нашому "колгоспі" хоч всі й рівні, є деякі рівніші за інших.
От Енергоатом і став об’єктом новин минулого тижня. Так, у мережі з’явилася фотокопія наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, яким компанії буде дозволено не сплачувати за боргами. Цікаво, як можна збудувати нормальну енергетику, дозволяючи не платити за боргами? Які компанії будуть готові працювати зі стратегічним підприємством енергосектору, якщо вони розумітимуть, що їм цілком законно можуть не сплачувати за виконані роботи і надані послуги? Як це підвищить платіжну дисципліну в умовах, коли борги є однією із найбільших загроз для української енергетики напередодні дуже складної зими?
Минулого тижня з’явилася ще одна ідея такого ж штибу — пропозиції залучити газові компанії до механізму ПСО на ринку електроенергії. Тобто газовики мать заплатити за електроенергію, бо в енергетиків вже грошей немає. Зрозуміло, що мотив благородний: якщо електроенергетичні компанії не мають ресурсу для закупівлі імпортної електроенергії, щоб виконати соціальні цілі, то є бажання знайти інших донорів для таких операцій. Але все ж виникає запитання: є ж компанії, які отримали додатковий фінансовий ресурс після підвищення тарифу для населення, чому не вони виступлять донорами? А хто буде кінцевим бенефіціаром операцій, після того як газовики оплатять імпорт електроенергії, споживачі її отримають і за цю електроенергію розрахуються, оплачуючи електроенергетичним компаніям?
Ну і вишенька на торті — хабар у півмільйона доларів, на отриманні якого затримали одного із заступників міністра. А хабар, як повідомляють медіа, дали за сприяння передачі обладнання з одного державного підприємства до іншого. От вона ефективність державної власності в наших умовах і тієї моделі економіки, яка стала невіддільним елементом енергетичної політики України в останні десятиліття.
