Переїзд міністерств. Пережили офіс президента в Українському домі – переживемо і це
Багато років тому на 1 квітня я написав статтю про бажання Кучми перенести столицю в Херсонську область. Тепер, зовсім не першого квітня, міністр кабінету міністрів пише пост, що за два роки, за ініціативою Президента, міністерства переїдуть в різні міста(!) і у нас наступить щастя
Я чекав, що протягом дня слова міністра спростують, але Офіс президента хайпує, обирає Вірастюка, гасить скандал із "валіть із страни", а от про переїзд міністерство мовчить. Я дуже сподіваюся, що все це – просто, щоб замилити нам очі та, щоб ми почали говорити про цю нісенітницю, а не про вакцини, вагнерівців чи ціни на олію. Давайте згадаємо, що весь перший місяць президентства Зеленського ми говорили як буде переїздити Офіс президента в Український дім. Потім, розумні люди пояснили, що під час всіх революцій найпростіше захоплювати саме Український дім, а переоблаштування нової резиденції президента обійдеться в мільярди і всі про це забули.
Але, як казав Чорномирдін: "Ніколи не було і ось знову". Говорити про Зеленського в політологічних термінах чи, точніше, виходячи з основ політології неможливо. Нинішній Офіс президента – це суцільна політична психологія, помножена на певні, дещо односторонні уявлення про роль соціальних медіа взагалі і телеграм-каналів зокрема, в житті людей. Один із ключових факторів, який є дуже важливим для Зеленського – це бажання увійти в історію (відповідно до його розуміння історичних процесів). Саме тому ми раз на пів року повертаємося до проведення Зимової Олімпіади та, можливо, саме тому, зараз на нас тестують переселення міністерств. Мені здається, що цей експеримент, як максимум, призведе до переїзду одного-двох відомств в регіони. Але для того, щоб ми зрозуміли всю абсурдність ідеї Великого переїзду міністерств потрібно написати кілька важливих моментів.
Почати треба з найглобальнішого: розпорошення міністерств в різних регіонах призведе до різкого падіння процесами управління в державі, які й так знаходяться на мінімальній точці. Кабміни в зумі – це вершина айсбергу. Управління такою машиною, як держава, без живої комунікації неможливе. На практиці це виглядатиме так: міністр буде весь час в столиці та зі столиці в зум-режимі буде керувати міністерством. Рівень забюрократизованості процесів і час проходження листа від виходу з центрального органу виконавчої влади до останнього підпису зросте на місяці.
Чи є в регіонах достатня кількість кваліфікованих кадрів? Навіть в мільйонниках їх вкрай мало. Можна не сумніватися, що і без того низький рівень апарату ще більш погіршиться і така історія обов'язково приведе до збільшення кількості авантюристів (заслонів для цього просто нема).
Окремо хотів зупинитися на політичних аспектах. У світовій історії досі не було ситуації, коли 20 міністерств знаходилося в двадцяти різних регіонах. Такий експеримент стане ще одним елементом розвалу країни. Без реальної антикорупційної політики, ми штучно створюємо точки росту феодальних корупційних вотчин.
А тепер, що потрібно було б робити. Зразу скажу, що питання корупції й інституційної неспроможності є ключовими. І тому всі реформи мають іти в цьому напрямку. Щодо корупції, то без перезавантаження антикорупційних органів нічого не вийде. Щодо інституційної спроможності, то тут потрібно зробити хоча б три нескладні, але дуже важливі кроки. Перш за все потрібно переглянути закон про держслужбу. В ньому є ряд прогресивних, але і ряд норм, що не працюють (за чотири роки від його прийняття вже накопичилася база помилок). По-друге, треба йти шляхом Казахстану, який провів навчання кількох десятків тисяч чиновників світовим практикам. І тут ми говоримо не про корупцію, а про систему прийняття рішень (гроші на переїзд краще вкласти в людей). Замість ліквідованої академії держуправління має бути створений урядовий тренінговий центр, який займатиметься підвищенням кваліфікацій і компетенцій чиновників. За рік-два активної роботи ми можемо побачити перші непогані результати. Але, на жаль, все завершиться хайпом навколо переїзду.
