Про користь цензури. Що треба знати про інформаційні міни Зеленському та його прес-службі

У гонитві за рейтингом Володимир Зеленський — точніше, звичайно, прес-служба, але від його імені — вчергове вийшов на гуманітарний трек. З передбачувано руйнівним для нашої обороноздатності результатом. Пост на президентській ФБ-сторінці небезпечний не менше, хоча, ймовірно, значно більше, ніж ворожа пропаганда та інформаційні маніпуляції.

Загибель трьох наших бійців, які підірвалися на мінах, безумовно, потребує ретельного розслідування. Та чи мав право головнокомандувач виносити це й супутні питання в публічну площину? Я абсолютно не закликаю не виносити сміття з хати, але тональність допису й заходи, до яких Зеленський примушує збройні сили, з легкістю можуть призвести до плачевних наслідків не тільки для особистої безпеки військовослужбовців, але й для обороноздатності країни в цілому. Загалом, до цього людинолюбства посту є цілий ряд "навіщо?", "чому?" і "до чого це призведе?".

Отже, питання перше: навіщо широкій громадськості знати, що "хлопці підірвалися на п'яти мінах ТМ-62, встановлених в шаховому порядку"? Це що, посібник для початківців-підривників? І якщо так, то чиїх?

Питання друге. Чи означає черговість версій причин підриву їх пріоритетність? Тобто чи вважається "порушення правил поводження з боєприпасами і вибуховими пристроями" імовірнішим, ніж теракт НЗФ і недбале ставлення військових до служби? Водночас, хіба не очевидно, що дві версії з трьох припускають, що вину за цю трагедію буде покладено на українську армію? Це припущення підсилює наступний пасаж: "Хто встановлював міни? Чому про них не були попереджені наші хлопці, які несли службу на цій території? Чи були там покажчики, які попередили б про міни?" У цьому контексті ремарка про те, що ДБР вже почало розслідування, змушує засумніватися в його об'єктивності. І знову-таки, якщо відповідь "так", то чи варто було до завершення розслідування про це писати, тим більше на інформаційному майданчику безумовної важливості, яким, поза сумнівом, є сторінка президента?

Питання третє. Чи входить до компетенції головнокомандувача затвердження навчальних планів — зокрема, щодо "проведення занять із заходів безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами"? Як це співвідноситься з нормативною базою?

Питання четверте. Чи є наказом наступне "додаткове доручення": "до кінця місяця перевірити всі мінно-вибухові загородження на дорогах і шляхах сполучення. Важлива їх доцільність. Застарілі і недоцільні міни зняти, вказавши це у відповідних документах"? Яка доцільність термінового прибирання відомих і позначених мінних полів в умовах лютневих морозів і чергового загострення на лінії розмежування? Що це — показуха, байдужість до життів саперів чи недоумство (четвертий варіант — свідоме послаблення обороноздатності — домовимося вважати перебором)?

Питання п'яте. На розслідування, встановлення винних та шляхи вирішення проблеми відводиться 10 днів. Що це, якщо не свідоме підштовхування до пошуку стрілочників і створення видимості усунення мінної загрози? Така підозра лише посилюється тим, що розбиратися відправляють одразу двох топів Міноборони — міністра й голову Генштабу, які між собою, м'яко кажучи, не ладнають.

Загалом же цей пост ні до чого іншого, крім деморалізації військ, зниження бойового духу, а також подальшого урізання ініціативи бійців і командирів, не призведе.

  ...У роки Другої світової війни Франклін Делано Рузвельт сформулював два правила військової цензури:

1. Народ має право отримувати точні й правдиві повідомлення про війну, передані в публікаціях.
2. Ці публікації не повинні допомагати ворогу.

Дуже шкода, що в гонитві за симпатіями президентська прес-служба й особисто Володимир Зеленський систематично нехтують цими правилами, що рятують життя і працюють на захист країни.