Настрашений бісогон. Навіщо Міхалков російських педагогів лякав
Якби Нікіта шукав розради від нелегкого життя "потомственного постельничего", тобто зігрівача государева ліжка, не в бісогонії, а в класиці української літератури, жахливе одкровення спіткало б його значно раніше
Ти тішишся "Файну пралку купив!", але режисерський мозок Нікіти Міхалкова безпомилково зчитує контекст: "тре вбити москаля, аби не поцупив!"
Радієш "Яка чудова погода!", але акторська чуйка Нікіти Міхалкова безпомилково вихоплює невимовлене "час убити москаля!"
шепочеш "Я тебе кохаю", але натреноване вухо Нікіти Міхалкова безпомилково чує "Молодчина, ти вбив москаля!"
І це Нікіту Міхалкова невимовно страшить. Настільки, що він про той страх повідав… Ні, не вузькопрофільному фахівцю – а ширнармасам. Зі сцени й уголос, на форумі педагогів підмосков'я.
Те, що педагоги підмосков'я відрізняються від педофілів Ватикану від'ємним ступенем протокольного каяття, наразі річ другорядна. Куди важливіше, що форум цей мав на меті укріпити у вірі вахтовиків-місіонерів, які відправляються просвітницьки колонізувати тимчасово окуповані території України. В повній відповідності із ідеалами освіченого абсолютизму, виставковий зразок котрого зберігається в росії з часів купівлі Катериною ІІ бібліотеки Дені Дідро.
Так от, головний (ну, після Мітька Мєдвєдєва, звісно) бісогон росії перетворив цей сором'язливо-нудний сеанс колективної оральної мастурбації на церебральну садо-мазохістську оргію з елементами некрофілії. І, за традицією впавши чи то в транс, чи то в маразм, передбачив апокаліпсис.
"Украинский язык стал образом русофобии, — віщував він. — Понимаете, да? То есть, словосочетания, которые мы слышим в украинской транскрипции или произношении — они для нас и для мира, в принципе, и для них самих — они, в принципе являются формулированием ненависти к России. Поэтому, я очень испугался, если предметы будут преподаваться на украинском языке — это катастрофа, это абсолютно, абсолютно заложенная мина во всю историю".
Ну що вам сказать. Понімаєм, да. Вєрім, помнім, скорбім. Підтверджуємо. Звісно, якби Нікіта шукав розради від нелегкого життя "потомственного постельничего", тобто зігрівача государева ліжка, не в бісогонії, а в класиці української літератури, це одкровення спіткало б його значно раніше. Взяти бодай Лесине:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Це ж відверте "Іду на ви"! Акт нічим не спровокованої агресії. Безсоромний і невдячний випад проти прогресу, який принесли Валуєвський циркуляр та Емський указ. Їх би ото відновити… Та депутат Валуєв надто часто пропускав удари в голову, щоб ставити його головою МВС, а в Бад-Емс теперішній самодержець навіть на танку не добереться. Така гра в реконструкцію накривається! Тому на шляху в минуле доводиться махлювати й користуватись ерзацами. Дорожні знаки міняти. Плакати на кшталт "Херисон навеки с Россией" розклеювати. Платити невдячним малоросам по 10 тисяч твердих дерев'яних, щоб вони своїх чад до школи відправляли вчитись на благородном господском наречии. А вони, впертюхи, не хочуть. Тут хочеш-не хочеш, а до плану Ост повернешся. Нікіта цього, звісно не сказав – чи то забув, чи то вирішив, що інші вже наговорили достатньо. Втім, так чи інакше, й сам Бісогон загнався: його одкровень цілком достатньо для підшивання в папочку справи про геноцид. Адже одіннарод існує лише там, де немає альтернативної мови. Номінальні та колишні ерзя, татари, мокша, тива й решта так званих росіян, які розносять світами русскій мір – наочний тому приклад.
