Напередодні 30-денного перемирʼя

Отже, що ми можемо розуміти й спрогнозувати зараз?

1. Зараз в російському суспільстві чітко сформовані приблизно від 30 до 35% ура-патріотів, які хочуть продовження війни, і є 60-70% мовчазної більшості, які хочуть зупинки війни (звільнення Курщини буде для них повною перемогою).

2. Щонайменше половина активних ура-патріотів доволі критично настроєні проти Путіна і його режиму. Звісно, зараз вони не мають ані субʼєктності, ані явно вираженого лідера. А їхня єдина ідея — продовження війни заради майбутньої величі (щоб знову не бути приниженими). Але в перспективі 7-10 років (максимальна часова перспектива транзиту влади) ця група не просто не щезне, вона перетвориться на вагому політичну групу, яка буде носієм великої образи (в російських реаліях — пасіонарності образи) на будь-яке рішення, окрім повного знищення України. Не варто забувати, що путінізм багато в чому виріс на схожому ресентименті.

3. Дуже важливо звернути увагу на те, що оточення Путіна, хоч і абсолютно лояльне до нього, мислить в категоріях транзиту влади. І в питанні подальших мирних переговорів виходить з трьох складників:

• як це вплине на їхній матеріальний стан зараз;
• як це може відобразитися на їхньому подальшому політичному майбутньому;
• як це вплине на тривалість спокійного і щасливого правління Путіна (цей пункт багато в чому збігається з попереднім, але все ж це різні логіки: путінська логіка вічного правління без проголошення наступника і логіка еліт, які готуються до транзиту);

Із сумного для нас: в оточенні Путіна нема нікого, хто готовий вголос говорити про завершення "СВО". За історичними аналогіями, які я дуже не люблю, немає Мікояна, який виступав проти рішень Хрущова в розпал Карибської кризи.

Як би це парадоксально не звучало, головним промоутером мирної угоди зараз може бути лише Путін. Нагадаю, що національна ідея Росії — це "Путін має правити якомога довше і померти якомога пізніше в кріслі Президента". Він готовий іти на цю угоду, якщо це забезпечить йому довге і щасливе правління. І тому зараз багато буде залежати від того, як себе вестиме оточення: лякати Путіна розбалансуванням системи (апелюючи до 30% ура-патріотів) чи, навпаки, заспокоювати його бажанням 70% мовчазної меншості та лякати цілком реальним обвалом нафтового експорту в разі відмови від миру.

Але, за будь-яких обставин, Росія готується вже не до перемирʼя, а до переговорів по суті до миру. І головні виклики для нас наступні:

• росіяни будуть розторговувати Іран і Північну Корею в обмін на поступки щодо України;
• росіяни піднімуть фінансові ставки у своїй угоді з американцями (збільшать фінансову привабливість);
• росіяни спробують дестабілізувати ситуацію в Україні через певні інформаційні вкиди та можливі провокації;
• росіяни можуть спробувати провести якісь теракти під українським прапором (вірогідність мінімальна, але треба бути готовим до цього).

Окремо треба винести за дужки Китай, який в разі 30-денного перемирʼя, напевне, реально включиться у гру. Варіантів цього включення в нього два — або разом з РФ або ж у двосторонній грі зі США (про гру Китаю спробую ширше написати днями).