Чи варто радіти мільярдам від МВФ

Замість грантів…

Позитивне в цій новині те, що МВФ не кредитує війну, тобто у своїх моделях фонд оцінює ймовірність завершення війни цього року або переведення її в мляву фазу.

Погано, що замість безповоротних грантів наших західних партнерів ми отримуватимемо досить короткі кредити, за які ще й потрібно платити відсотки. Плюс пакет вимог щодо так званих структурних маяків або індикаторів.

І сама сума $15 млрд не вирішить усіх проблем. Але "стане радісно усім, веселіше стане стане всім…" На жаль, цих грошей не вистачить ні на покриття внутрішніх дисбалансів, ні на післявоєнне відновлення.

Хоча, швидше за все, призначення цього кредиту є дещо іншим: бути тараном політико-економічних вимог наших кредиторів та міжнародних партнерів.

Політкоректність не дає права, наприклад, Німеччини, під час виділення гранту, обставляти його пакетом вимог, хоча деякі "побажання" існують. Проте фонд такий меморандум скласти може і зобов'язаний. І логіка наших партнерів буде такою: виконайте вимоги МВФ — отримайте і наші гранти.

Переговори та умови

А тепер трохи про сам МВФ і про його відносини з такими країнами, як Україна. Або давайте зрозуміємо "фінансового канібала".

Економічний соліпсизм — саме так можна було б назвати сприйняття частиною нашого суспільства зовнішнього світу. Адже соліпсизм — філософська доктрина і позиція, що характеризується визнанням власної індивідуальної свідомості як єдиної і безперечної реальності і запереченням об'єктивної реальності навколишнього світу. Може розглядатися як крайня форма суб'єктивного ідеалізму. Іноді цей термін вживається в етичному сенсі для позначення крайнього егоцентризму.

У цьому, напевно, полягає та причина, яка заважає органічній "рецепції" України в "європейське тіло". Адже європейці, слідом за Шопенгауером могли б заявити, що "соліпсизм може мати успіх лише в божевільні".

Нам увесь час здається, що весь світ прокидається з думкою"що я сьогодні маю зробити для України", а Міжнародний валютний фонд, вдень і вночі засідає у спробі знайти ключ до "українського замка запалення"... Ми загалом живемо стійкими стереотипами.

Насправді, критичний погляд на речі, як і критичне мислення загалом, є основою і здорової економіки, і здорових мізків у керівників країни.

Сам МВФ у нас значною мірою демонізований та міфологізований. Тому спробую зробити ретроспекцію позиції МВФ, так би мовити, "з того боку". Благо навчання на макроекономічних курсах МВФ дозволить це зробити без шкоди для істини.

Ви знали, що повсякденне слово "кредит", застосовуване експертами та політиками стосовно грошей фонду, за своєю суттю глибоко неправильне. Фонд не кредитує своїх учасників, а розміщує у центральному банку країни-учасника валютний депозит. А центральний банк у своїх активах "резервує" аналогічну суму в національній валюті "на ім'я" фонду. По суті, це взаємне розміщення депозитів між центральним банком країни-учасниці та МВФ. Щодо України: між МВФ та НБУ.

Тепер стає очевидним, що жодного дозволу з боку Верховної Ради України на залучення таких коштів не потрібно.

Щодо підписантів — МВФ співпрацює з міністром фінансів та головою центрального банку країни — рецепієнта. Саме підписи вказаних чиновників стоять на більшості меморандумів цивілізованих країн.

Є, щоправда, практика африканських і деяких азійських країн, які вимагають, щоб підписантами виступали навіть лідери опозиції. Це переважно країни з незрілою політичною системою. Внаслідок цього, щоб змусити їх виконати взяті на себе зобов'язання, необхідно чи не у всіх "важливих вождів" брати підписи, причому чи не кров'ю.

Тому якщо ми хочемо продемонструвати світові, що "не азиаты мы с раскосыми и жадными очами", під меморандумом достатньо лише підпису міністра фінансів та голови НБУ. Факт підпису Президента та глави уряду — явно данина "азійським традиціям".

Чому умови меморандуму не обговорюються в експертному середовищі та профільних комітетах? Меморандум — це не документ МВФ, а програма України, яку вона зобов'язується виконати. Це наш документ, наші добровільні зобов'язання. Фонд лише погоджується із запропонованим пакетом дій. Або не погоджується і не виділяє гроші.

Факт підпису міністра фінансів говорить про те, що він як представник парламентської більшості уповноважений прийняти певні зобов'язання та має необхідну парламентську підтримку для їхньої законодавчої імплементації. Жодні додаткові консультації тут не потрібні. А якщо міністр фінансів не має підтримки парламентської більшості, то що він робить на цій посаді? І чому реальна більшість не призначить іншого міністра?

В умовах України це вельми наївні міркування, які не враховують нашої політичної багатошаровості. Але так мислять у "широкому" світі. Стандартизовано, процедурно. Інакше там не вміють.

В Україні представники фонду не спілкуються із громадськими організаціями, бо отримали "вербальні знаки" не робити цього. Хоча у 2008 р. їхній PR був зовсім іншим. Просто для учасників переговорного процесу з боку України важливо поставити на проекті меморандуму мало не гриф "таємно", або хоча б "для службового користування". Надто вже контроверсійні речі в ньому містяться.

Математика МВФ

Тепер перейдімо до найскладнішого — математики. Адже програма співпраці з МВФ спирається на цілу мережу "маяків" у вигляді таргетів — цілей, яких країні-реципієнту необхідно досягти.

У 1957 р. Жак Якобус Полак, який з 1947 р., тобто фактично з моменту заснування фонду у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції, працював одним із ключових аналітиків МВФ, опублікував свою математичну модель, яка так і називалася — "модель Полака". По суті, це математична матриця, яку фонд накладає на кожну країну, яка потребує його ресурсів для латання дірок платіжного балансу (а інші країни до фонду за допомогою не звертаються).

Ця модель не дає можливості кризовій країні поліпшити свій платіжний баланс за рахунок самостійної промислової політики. Експорт є незалежним (екзогенним) фактором. Він не залежить від дій "проблемної" країни, а є похідною від динаміки ВВП країн — торговельних партнерів. Іншими словами, якщо світові ринки збуту зростають, то зросте й експорт, а якщо падають — жодні стимули і промислова політика не врятують.

Те саме й з імпортом: у країні є показник "гранична схильність до імпорту" від 0 до 1. Що ця схильність вища, то більше своїх доходів населення та бізнес конвертують у купівлю імпортних товарів. Імпортозаміщення тут — пальцем у небо…

Модель Полака — це по суті гамівна сорочка, яку МВФ надягає на буйні, малі, відкриті економіки з фіксованим номінальним обмінним курсом національної валюти. Звикли зростати разом із зовнішніми ринками і так само стрімко падати. "Забудь надію кожен, хто сюди входить...". А точніше забудь про інвестиції, суверенну монетарну та промислову політику. Завдання такої країни — змиритися з тим становищем, в якому вона опинилася, та вирівняти базові монетарні показники.

А для цього динаміку приросту грошової бази необхідно жорстко прив'язати до аналогічних динаміків зростання чистих валютних резервів центрального банку та розміру внутрішнього кредиту.

Монетарна база (МБ) = Чисті внутрішні активи (ЧВА) + чисті міжнародні резерви (ЧМР).

Чисті міжнародні резерви — це різниця між валовими міжнародними резервами та зобов'язаннями, пов'язаними з резервами, переважно перед нерезидентами.

Програма МВФ визначає жорсткі цільові маяки у вигляді максимального приросту ЧВА та мінімального приросту ЧМР.

Таким чином таргетується обсяг монетарної бази країни у гривні, що впливає на загальний рівень монетизації економіки.

З валютними резервами (чистими) все ясно: що їх більше, то краще. Але для чого регулювати показник внутрішнього кредиту?

Тут все просто. У розумінні МВФ емісія центрального банку в таких країнах, як Україна, не йде на розвиток економіки, а розкрадається через систему державних банків, трансформуючись у непогашені, проблемні кредити. На жаль, ще жоден наш уряд не переконав фонд у зворотному. Якщо не вмієте розвивати економіку за допомогою монетарного імпульсу — ми обмежимо у вас до мінімуму цю опцію.

Приблизно так думають у МВФ щодо України: мовляв, гроші надрукуєте, але ефекту, окрім інфляції та корупції, не буде.

Тобто намордник №1 — обмежити "позичальнику" розмір внутрішнього кредиту. Для цього підходить маяк за таким агрегатом, як "чисті внутрішні активи". Там встановлюється планка максимального зростання: не більше встановленого таргету.

А ось чисті валютні резерви НБУ верхньої планки зростання не повинні мати. На них потрібно поставити обмежувач за мінімальним значенням: не менше встановленого таргету.

Це буде намордник №2. І він на користь зовнішніх кредиторів — країна завжди має валюту для оплати боргів, і всі розмови про списання боргу "обрубаються на корені".

Для того щоб стримувати зростання внутрішнього кредиту, необхідно не випускати емісію в реальний сектор економіки (наприклад, вилучати гривню за допомогою продажу депозитних сертифікатів НБУ) і тримати відсоткові ставки на максимальних рівнях.

Це намордник №3. Що й робить НБУ: понад 500 млрд грн банківської ліквідності в депосертифікатах Нацбанку та облікова ставка — 25%.

Це означає, що жодного попиту на кредитні ресурси з боку внутрішнього виробництва не буде, як і з боку малого та середнього бізнесу. Кредити під такі відсотки ведуть до банкрутства, а не до розвитку.

Філософія фонду проста як виріб "ЛМ" (лом металевий): доки не наведете лад з інфляцією, внутрішніми дисбалансами, жодних прямих іноземних інвестицій у вас не буде, а борги віддавати треба.

Тому знижуйте інфляцію, ліквідуйте дефіцити і вже після цього чекайте на інвесторів, якщо проведений ребрендинг буде якісним.

Щодо незалежної промислової політики, то для цього спочатку потрібно перемогти корупцію, а потім уже стимулювати внутрішній сектор економіки. Інакше всі "стимули" упливуть до кишень обраних олігархів.

Три шляхи

Україна як казковий богатир опинилася перед "цивілізаційним" роздоріжжям.

Припинити співпрацю з МВФ, надрукувати багато гривні та розтягнути її по чотирьох-п'яти фінансово-промислових групах.

Або продовжити співпрацю з МВФ та остаточно угробити залишки своєї промисловості, яка без "фінансового кисню" перейде у вегетативний стан.

Або знайти третій шлях.

Перезавантажити систему політичних еліт та знайти можливість спрямувати внутрішній монетарний імпульс на розвиток економіки та модернізацію внутрішнього індустріального ядра.

Але спрямувати емісійний ресурс густою капілярною мережею домогосподарств, малого та середнього бізнесу, а не корупційними "лазами та норами" кількох ФПГ.

Орієнтуватися у динаміці розвитку на Туреччину, а не на Словаччину Івана Міклоша, бо Україна за форматом явно більш схожа на першу, а не на другу країну.

Хоча якщо й надалі йти шляхом "реформ", чисельність населення скоро точно буде, як у Словаччині. А ось щодо розвитку економіки — не впевнений…