Відібрати ліцензію на грабунок. Яка економіка нам потрібна

Економічна наука досягла значних успіхів. Ми маємо великі масиви часто неочевидних теоретичних уявлень та обережних, а іноді й переконливих емпіричних свідчень. Професіонали знають і розуміють багато речей. Але сьогодні ми дещо розгублені. Ми всі разом не змогли передбачити фінансову кризу; навіть більше, ми, можливо, сприяли їй через свою надмірну віру в ефективність ринків, особливо фінансових ринків, структуру та вплив яких ми розуміли гірше, ніж думали. Нещодавні макроекономічні події, без сумніву неординарні, а експерти навколо них ламають списи і, здається, можуть дійти згоди лише в одному: опоненти не праві. Відомо, що на церемоніях у Стокгольмі лауреати Нобелівської премії з економіки розносили роботи одне одного, і за ними збентежено спостерігали лауреати з природничих наук, які вважають, що премію дають за беззаперечні відкриття.

Як і багато хто, я нещодавно підмітив, що змінюю свої погляди. Це неприємно для людини, яка понад півстоліття пропрацювала економістом-практиком. Я порушу деякі основні проблеми, але  спершу скажу про кілька загальних помилок. Я не буду зачіпати звинувачення у корупції, які зазвичай супроводжують численні дебати. Утім, економістів, які досягли успіху за останні півстоліття, можна справедливо звинуватити в тому, що вони особисто зацікавлені в нинішньому варіанті капіталізму. Варто також зазначити, що я пишу про економістів, яких, можливо, з обмовками можна віднести до мейнстріму, а є чимало колег, що не належать до нього.

Влада. Наш фокус на перевагах вільних, конкурентних ринків та екзогенних технологічних змінах може відволікти нас від ролі влади у встановленні рівня цін і заробітних плат, у виборі напрямку технологічних змін та у формуванні політики, яка змінює правила гри. Якщо не досліджувати владу, то важко зрозуміти причини нерівності й чимало іншого в сучасному капіталізмі.

Філософія і етика. На противагу економістам від Адама Сміта і Карла Маркса до Джона Мейнарда Кейнса, Фрідріха Гаєка і навіть Мілтона Фрідмана, ми здебільшого не замислюємося про етику і складові людського добробуту. Ми технократи, орієнтовані на ефективність. Нас мало навчають цілей економіки, поняття добробуту — економіка добробуту давно зникла з навчальних програм — та ідей філософів про рівність. Коли нас дотискають питаннями, то ми зазвичай звертаємося до утилітаризму, заснованого на доходах. Ми часто прирівнюємо добробут до грошей і споживання та випускаємо з поля зору чимало всього, що також має значення для людей. Згідно з сучасним економічним мисленням, індивіди важливіші за стосунки між людьми в сім´ях та спільнотах.

Ефективність важлива, але ми ставимо її вище за інші цілі. Услід за Лайонелом Робінсом багато хто приймає визначення економіки як розподілу обмежених ресурсів між конкуруючими цілями або й більш жорсткий варіант, згідно з яким економісти повинні зосередитися на ефективності, а питання справедливості лишити іншим — політикам та управлінцям. Але ці "інші" зазвичай так і не з´являються, а коли ефективність супроводжується висхідним перерозподілом — часто, хоча й не завжди — наші рекомендації стають не більш як ліцензією на грабунок. Кейнс писав, що завдання економіки — узгодити економічну ефективність, соціальну справедливість та індивідуальну свободу. З першим у нас все гаразд, лібертаріанська думка в економіці постійно підштовхує до останнього, а от соціальна справедливість може лишитися на задньому плані. Після того як економісти лівого спрямування перейняли повагу до ринків від Чиказької школи — "ми всі тепер трохи фрідманівці" — соціальну справедливість стали підпорядковувати ринкам, а проблеми розподілу змінив фокус на "середньому", що часто безпідставно видається за "національний інтерес".

Емпіричні методи. Революція достовірності в економетриці стала логічною відповіддю на практику встановлення причинно-наслідкових механізмів через суперечливі, а іноді й неправдоподібні твердження. Але й нині прийнятим методам — рандомізованим контрольованим дослідженням, методу різниці у відмінностях та дизайну розриву регресії (RDD) — властиво фокусувати увагу на локальних ефектах, відволікаючи від потенційно важливих, але повільних механізмів, які працюють з тривалою і змінною затримкою. Історики, які враховують непередбачуваність і множинні, різноспрямовані причинно-наслідкові зв´язки, часто краще, ніж економісти, виявляють правдоподібні, цікаві механізми, які варто обміркувати, навіть якщо вони не відповідають стандартам сучасної прикладної економіки.

Смиренність. Ми часто занадто впевнені у своїй правоті. Економіка має потужні інструменти для пошуку чітких відповідей. Але вони вимагають припущень, які не за будь-яких обставин можуть бути доречними. Було б добре визнати, що майже завжди є різні пояснення, і навчитися вибирати між ними.

Переосмислення ідей

Як і більшість моїх ровесників, я тривалий час вважав, що профспілки заважають економічній (а часто й особистій) ефективності і вітав їхній повільний занепаду. Однак сьогодні у великих корпорацій занадто багато впливу на умови праці, заробітну плату та рішення у Вашингтоні, де корпоративні лобісти перебивають голоси профспілок. Колись профспілки домагалися підвищення зарплат (і не тільки своїм членам), вони були важливою складовою соціального капіталу в багатьох регіонах і надавали політичну владу працівникам на робочому місці, а також у місцевих, державних і федеральних органах влади. Їхній занепад призводить до зменшення частки заробітної плати, збільшення розриву між управлінцями та працівниками, руйнування спільнот і зростання популізму. Дарон Аджемоглу і Саймон Джонсон нещодавно зробили твердження, що напрямок технічних змін завжди залежав від того, хто вповноважений ухвалювати рішення; профспілки повинні бути за столом переговорів щодо рішень про штучний інтелект. Ентузіазм економістів з приводу технічного прогресу як інструменту загального збагачення більше не виправдовується (та й сумнівно, чи були хоч колись для цього підстави).

Тепер я набагато скептичніший щодо переваг вільної торгівлі для американських працівників і навіть сумніваюся, чи правильно я та інші економісти оцінили роль глобалізації у значному скороченні глобальної бідності за останні 30 років. Я також більше не відстоюю думку, що заради зменшення бідності у світі варто було прийняти шкоду, завдану глобалізацією американським працівникам, бо вони живуть набагато краще, ніж нужденні в інших куточках планети. Я вважаю, що скорочення бідності в Індії мало пов'язане зі міжнародною торгівлею. А скорочення бідності в Китаї могло б менше зашкодити працівникам із багатих країн, якби китайська політика не так сильно орієнтувалася на заощадження національного доходу, а зростання виробництва більше задовольняло внутрішній попит. Я також переосмислив свої етичні судження щодо вибору між американськими та іноземними працівниками. Без сумніву, ми мусимо допомагати тим, хто опинився у скруті, але ж перед нашими співвітчизниками ми маємо додаткові зобов´язання. 

Раніше я поділяв майже одностайну думку економістів, що імміграція до США загалом корисна, маючи наслідком великі вигоди для мігрантів та незначні або й нульові втрати для вітчизняних низькокваліфікованих робітників. Я більше так не вважаю. Економісти не одностайні щодо цього питання, і вони керуються економетричними моделями, що можуть заслуговувати на довіру, але часто ґрунтуються на короткострокових результатах. Довгостроковий аналіз за осанні півтора століття показує іншу картину. Нерівність була великою, коли Америка була відкритою, значно зменшилася, коли кордони закрилися, і знову зросла після ухвалення закону Харта-Селлера (Закону про імміграцію та громадянство від 1965 р.), коли частка людей, народжених за кордоном, повернулася до рівня "позолоченого віку". Також є цілком слушна думка, що не було б Великої міграції мільйонів афроамериканців з сільського Півдня на виробництва Півночі, якби власники фабрик мали можливість наймати європейських мігрантів, яким вони віддавали перевагу.

Економістам було б корисно більше заглибитися в ідеї істориків, філософів і соціологів, як це свого часу робив Адам Сміт. Історики, філософи і соціологи, ймовірно, також виграли б від цього. 

Оригінал: Rethinking my economics

Переклав з англійської Олексій Шевнін