"Міги" для України. Коли НАТО перестане перекидатись винищувачами
Союзники розуміють, що Україна потребує допомогти; вони готові цю допомогу надати; вони не готові брати на себе відповідальність за наслідки
Позавчора ЗМІ роздмухали сенсацію із світлофорної репліки держсекретаря Ентоні Блінкена щодо передачі Польщею Україні винищувачів МіГ-29. Слова про "зелене світло" з боку США рознеслися світом за лічені години – хоча по факту нічого сенсаційного тут не було. Сполучені Штати не мають права голосу в питанні передачі будь-яким членом Альянсу своїм партнерам радянських озброєнь з власного арсеналу. Річ в іншому: США беруться замінити ці машини, які все ще перебувають на озброєнні польських ВПС, відповідною кількістю своїх уживаних F-16. Зрештою, й це не було сенсацією: така заміна передбачалась уже давно.
Зрештою, офіційна Варшава тоді ж спростувала сценарій передачі. В заяві прем'єрської канцелярії було прямо сказано: польські "міги" лишаються на польських авіабазах і нікуди не збираються.
Минув день – і Польща заявляє про готовність перекинути ці машини на авіабазу Раммштайн у Німеччині й передати їх американцям, аби ті передали їх Україні. Вашингтон до такого повороту виявився неготовий. Вкрай показовою тут є заява прес-секретаря Пентагону Джона Кірбі. Вона настільки феєрична, що її варто процитувати повністю:
"Ми зараз контактуємо з польським урядом після оприлюдненої сьогодні заяви. Як ми вже говорили, рішення про передачу Україні літаків, які належать Польщі, в кінцевому підсумку за польським урядом. Ми продовжимо консультації з нашими союзниками та партнерами щодо нашої поточної допомоги Україні в галузі безпеки, тому що, насправді, пропозиція Польщі показує лише деякі складності, які представляє це питання. Перспектива винищувачів "у розпорядженні уряду Сполучених Штатів Америки", які стартують з бази США/НАТО в Німеччині та летять у повітряний простір над Україною, за який триває суперництво з Росією, викликає серйозне занепокоєння для всього альянсу НАТО. Нам просто незрозуміло, яке тут раціональне обґрунтування. Ми продовжимо консультуватися з Польщею та іншими нашими союзниками по НАТО щодо цього питання та складних матеріально-технічних проблем, які воно створює, але ми не вважаємо пропозицію Польщі прийнятною".
Власне кажучи, тут усе очевидно: союзники розуміють, що Україна потребує допомогти; вони готові цю допомогу надати; вони не готові брати на себе відповідальність за наслідки. В НАТО всіляко наголошують на оборонній природі Альянсу та небажанні провокувати Росію. Простіше кажучи, ніхто не хоче давати Москві приводу для Третьої світової війни. Передача ж атакувального озброєння (а до таких відносяться й винищувачі) Україні може стати таким casus belli. Захід усе ще вести гру за правилами, і поки не буде знайдено прийнятного варіанту їх обходу, ми не отримаємо цих літаків. Улюблений сюжет спецслужб із "брухтом" і підставними приватними фірмами, цілком імовірно, вже було б розіграно, якби Москва в принципі дотримувалась якихось правил. Та оскільки вона "пошла по беспределу", формальне виконання тих чи інших міжнародних норм її не вразить – а відтак, Альянс не хоче ризикувати. Це перекидання відповідальності не лише дедалі більше псує імідж НАТО й викликає роздратування українців, але й збільшує громадський тиск на законодавців та уряди країн-членів щодо посилення реальної допомоги Україні, як це вже відбувається в США. Тим більше що досі всі спроби уникнути конфлікту з Росією лише спонукали її до подальших дій.
Водночас слід розуміти, що передача літаків для ВПС України пов'язана із купою логістичних, технічних та інших питань. Відтак, цей процес не завершиться одразу із ухваленням політичного рішення. Однак натяк міністра оборони Великої Британії на можливість постачань Україні високотехнологічних зенітних комплексів StarStreak вказує на те, що союзники все-таки шукають варіанти надання нам ефективних засобів захисту від рашистських авіаційних та ракетних атак.
