Лукашенко не нападе? Боягузтво як фактор білоруського "пацифізму"

Олександр Лукашенко вдається до різних хитрощів, аби тільки його армія не взяла участь у війні на боці росіян. Можливо, його й дотиснуть, але зараз він цілеспрямовано приводить свої війська в небоєздатний стан

Кордон між Україною та Білоруссю, 16 лютого 2022 року

Весь перший місяць війни Україна – окрім іншого – жила ще й у серйозному очікуванні, що білоруські війська ось-ось вступлять у війну між Росією та Україною. На боці РФ, звісно. І я втомився, даючи консультації різним відомствам та коментарі різним ЗМІ, щоразу повторювати: Лукашенко свої війська до України не надішле. Так, він надав свою територію для вторгнення, – бо був винен Путіну, без нього "бацька" не всидів би у своєму кріслі у серпні 2020-го.

Було дуже важко на другий-третій тиждень війни, коли раз-по-раз у ЗМІ та соцмережах України розганялася інформація: ось білоруські війська перейшли кордон, ось рухаються колонами, ось взяли в полон білоруського офіцера, позначення білоруської техніки – біле коло, ні, червоний квадрат, білоруські війська приєднаються до російської військової операції 21 березня, ні, 23 березня (це всі фрагменти реальних повідомлень із реальних джерел).

При цьому і українські, і білоруські військові аналітики багато й активно обговорювали версію, що білоруські сили, вступивши у "військову операцію", можуть вдарити на Коростень, Луцьк чи Рівне, щоб відсікти розміщені на заході України резерви в момент, коли російські війська підуть на новий штурм Києва.

Але обійшлося. Жоден білоруський солдат так і не переступив кордон України. Хоча білоруських військових не раз підганяли до кордону з Україною, вишиковували в бойові порядки… але потім відводили назад.

У результаті українці самі почали тролити білорусів. 29 березня радник Офісу президента України Олексій Арестович заявив в інтерв'ю DW: "Ймовірність вступу Білорусі у війну дуже невисока. І відхід російських військ з півночі України демонструє, що вони зрозуміли, що умовити Олександра Лукашенка не вдасться. Я розумію його. Вони мають дані власного соцопитування, що показує: більшість білоруських військових категорично негативно ставляться до такої перспективи".

За словами Арестовича, Лукашенко не хоче ризикувати, побоюючись, що його власні війська або повернуть зброю проти нього самого, або перейдуть на бік супротивника. "Замість потужної білоруської операції в районі Києва буде перехід білоруської армії на наш бік і буде потужна операція у напрямку Мінська. Вони це цілком розуміють і бояться. Заява Міноборони РФ про те, що вони начебто не хотіли брати великі українські міста, а будуть" відбивати Донбас", показує, що вони чітко для себе з'ясували, що білоруси воювати не підуть", – упевнений Арестович.

Це, звісно, було перебільшенням. Білоруська армія не розвернулась би і на Мінськ не пішла. Але й воювати в Україні не стала б.

Ще різкіше 30 березня висловився Генштаб ЗСУ: "Самопроголошене керівництво Республіки Білорусь продовжує заперечувати участь у війні проти України, безперешкодно надаючи території для розміщення підрозділів збройних сил Російської Федерації, аеродромну та транспортну мережі, а також місця для розміщення пускових установок крилатих та балістичних ракет".

Ну і, нарешті, 31 березня українська розвідка звернулася до білоруського народу та армії, заявивши, що "Україна ніколи не становила загрози, не планувала і надалі не планує жодних агресивних дій щодо Білорусі. Водночас військова розвідка України звертається до військовослужбовців білоруських збройних сил і закликає їх відмовитися від участі у злочинній агресії Росії проти нашої країни".

Крім того, українські розвідники запевнили білорусів: "Ми маємо повні персональні дані всіх військовослужбовців, а також їхніх родичів, зі складу підрозділів збройних сил Білорусі, яких намагаються втягнути в ганебну, чужу для них і явно програшну війну проти України".

Це, до речі, дуже схоже на правду. Останні кілька тижнів білоруські військові, розміщені вздовж кордону з Україною, масово отримують дзвінки з білоруських номерів. Дуже ввічливі співрозмовники звертаються на ім'я та по батькові, з військовим званням, точно вказують військову частину, підрозділ та поточне місце розташування адресата, а далі спокійно пояснюють, що йти воювати в Україну – не варто. Тому що уб'ють, до того ж швидко. А якщо вже підете – одразу здавайтеся в полон. Якщо, звісно, вцілієте після ударів артилерією та "Градами".

Судячи з реакції білоруських співрозмовників, вони абсолютно не налаштовані брати участь у жодному "звільненні України від нацистів". Тим більше, що у дуже багатьох в Україні родичі, до яких вони часто їздили в гості. Де зовсім спокійно говорили російською, а жодних "нацистів" у вічі не бачили.

Лукашенко також не хоче воювати. Тому що всі 27 років свого правління запевняв білорусів, що після розпаду СРСР країна уникла війни лише завдяки йому особисто. А тут вийде – не уникла… Електорат, що залишився, може не зрозуміти, особливо коли почнуть приходити труни.

Тож Лукашенко крутиться, як вуж на сковорідці, щоб не виявитися втягнутим у абсолютно невигідний для нього конфлікт. Спочатку він публічно пояснював Путіну, що, мовляв, ви самі бачите, як поводиться підступне НАТО, тому якщо я кину свої боєздатні частини в Україну, то відразу отримаю агресію з Польщі/Литви/Латвії.

Потім "бацька" розпочав цілу низку військових навчань – то танки по полігонах ганяє, то бензовози через усю країну колонами – "відпрацьовує логістику постачання", то десантники проводять "бойове злагодження", стріляючи з усього, що мають. Новини про різноманітні навчання з'являються у білоруських ЗМІ щодня.

Зовні це може виглядати як підготовка до вступу у війну. Але люди, обізнані у військовій справі, кажуть, що насправді білоруські воєначальники інтенсивними навчаннями просто "вбивають" ресурс техніки, витрачають боєприпаси та ПММ. Тож якщо з Кремля раптом "наполегливо попросять" взяти участь у "спільній справі", Лукашенко тільки руками розведе – "А мені нічим!"

Остання "фішка" — рейкова війна. Незалежні білоруські телеграм-канали (зокрема ті, що "диригуються" спецслужбами РБ) спочатку масово повідомляли про диверсії на залізницях. Мовляв, невідомі екстремісти масово розбивають та спалюють релейні шафи, через що поїздам доводиться йти зі швидкістю 10-12 км/год, а два поїзди з військовою технікою взагалі зійшли з рейок.

Декілька днів тому вже офіційно було заявлено, що так, справді, в Білорусії масово затримують залізничників. Лише 30 березня в одному з провладних телеграм-каналів з'явилися "покаянні відео" 38 людей. Також ще чотирьох залізничників затримали у Гомелі. Як мінімум один із них поміщений у СІЗО КДБ. У постановах про затримання було зазначено статті "Зрада батьківщині", "Шпигунство", "Підготовка до акту тероризму" та "Акт тероризму".

Тепер сміливо можна припустити, що "справу залізничників-диверсантів" Лукашенко роздмухує по-максимуму – щоб показати Москві чергову причину, через яку не вдається взяти участь у "військовій операції".

Зрештою, варто розуміти структуру білоруської армії. У ній із 50 тисяч особового складу три чверті – це допоміжні та тилові частини. А ті 10-15 тис, які боєздатні, не мають взагалі жодного бойового досвіду, озброєні та мотивовані значно гірше не лише за українців, а й росіян. І вмирати невідомо за що вони зовсім не мають наміру.

Схоже, що Лукашенко таки знайшов підручник історії ХХ століття. У якому прочитав про долі двох диктаторів: Муссоліні та Франко. Обидва вони підтримували Гітлера. Але перший зі своїми військами вплутався у війну – і погано скінчив. Другий викрутився — послався на те, що у нього після громадянської війни країна в поганому стані. І спокійно правив ще кілька десятиліть.

Явно Лукашенко вирішив, що доля Франка для нього краща.