Лукашенко та війна. Як голосно і смішно вимагати, щоб тебе послали?
У когось в оточенні Лукашенка народилася авантюрна ідея "тупнути ніжкою". І на внутрішньому полі показати, що Лукашенко "тримає руку на пульсі"
Отже, Лукашенко вирішив заявити, що Білорусь має "брати участь у переговорах". Дослівна цитата була цікава "якщо ви нас ув'язали в це /пауза/ насамперед західні країни, на цих переговорах має прозвучати позиція Білорусі".
Навіщо йому такі заяви?
Відповідь у нереалізованих надіях:
1. Ідея провести референдум, показати початок трансформації та грати із Заходом. При цьому вважаючи "нормальною" угоду, за якою Кремль не втручається в квазі-електоральну кампанію, проте атакує Україну.
2. Ситуацію вважати за прийнятну, будучи впевненим у швидкому закінченні війни. Для Лукашенка РФ була "силою" і Україні відводилася роль країни, яка швидко капітулює. І на цьому фоні виходить він — у ролі "відновника" та "замирителя". Вийшов облом, частина еліт одразу незадоволена. Росіяни не дуже питали, що робити з території Білорусі. Ну і на українському напрямі внаслідок всього цього ситуація для нього близька до катастрофи.
3. Пограти у посередника. Україна навіть погодилася на початковому етапі переговорів. Але потім у гру вступила Туреччина. І на тлі Ердогана масштабу Лукашенка, м'яко кажучи, не видно. Та й не питали в нього. Україна й так вважала, що зробила послугу, погодившись на білоруську територію на початковому етапі. А в Кремлі в черговий раз не вважали за потрібне не те, що запитати — навіть повідомити, що Лукашенко пролітає.
4. Тим часом війна продовжується. Настрої у суспільстві негативні. І Лукашенко вбачає, що бонусів (короткострокових, на які розраховував після референдуму) не буде. Більше того, зростає негатив навіть у ядрі його підтримки. І тут бонусів на зовнішньому полі також немає – на нього просто не звернули уваги.
5. Понад те, замість позитивної динаміки та підходу до торгу із Заходом отримує "паровозом через РФ" ще більший зашквар.
Тому у когось в його оточенні народилася авантюрна ідея "тупнути ніжкою". І на внутрішньому полі показати, що Лукашенко "тримає руку на пульсі", показати елітам, що він намагається випетляти з ями. Ну і, якщо вийде, отримати пряники на зовнішньополітичному полі.
Та тільки ситуація для Лукашенка вже не та, якою була навіть у січні 2022. Тупнув. Тільки це або не помітять, або пошлють за російським кораблем. Ті ж росіяни. Ні, згадати при нагоді "фактор Лукашенка", намагаючись затягнути переговори (якщо їм це треба буде) вони не забудуть. Тільки думки та "хотєлок" самого Лукашенка не питатимуть.
Для України ситуація ще більш комічна. Пограти можна, прислухатися немає сенсу від слова "зовсім". Одним словом, по суті теж пошлють за тим самим кораблем.
Єдина надія Лукашенка — якщо вийде все ж таки хоч на крихти знову продати ідею "наша позиція не зовсім така, як у РФ". І спробувати монетизувати результати петляння, щоб не влізти у війну і ЗС Білорусі. Але й тут проблема — очевидно, що таке петляння є результатом громадської думки, але не самого Лукашенка.
Але навіть якщо вдасться продати такі тези, вигод буде небагато. Швидше, самому доведеться багато пропонувати "авансом". Хоча на внутрішньому полі із цього почнуть крутити гарну пропагандистську риторику.
Я писав, що на білоруському напрямку будуть офігенні історії. Зізнатись, не очікував, що такі комічні.