Кватирка Овертона. Як російська брудна бомба уразила Макрона та поцілила в Конгрес США
Тема "переговорів заради миру" знову набирає обертів. Причому в двох форматах одразу: як спонукання до перемовин України, так і "сепаратних" переговорів Заходу з Кремлем
Голова Міноборони Румунії Васілє Динку пішов у відставку після заяви про те, США й НАТО мають вести переговори з Росією заради миру в Україні. Реакція румунського політикуму та порада міністру від президента Клауса Йоханніса почитати газети, звісно, тішать – не менше ніж перекидання в країну підрозділів легендарної американської 101 повітряно-десантної дивізії, з яким показово співпала відставка.
Що не тішить – це те, що тема "переговорів заради миру" знову набирає обертів. Причому в двох форматах одразу: як спонукання до перемовин України, так і "сепаратних" переговорів Заходу з Кремлем – так би мовити, поверх голови Києва. І якщо в Центрально-Східній Європі подібні заяви вважаються моветоном, що може коштувати посади (звісно, якщо ви не угорський прем'єр Віктора Орбана чи представник його команди), то де-інде подібна риторика на дев'ятому місяці війни повертається в політичний обіг. При чому не лише з вуст зовсім "колишніх" на кшталт Ангели Меркель чи колишніх із амбіціями, як-от Дональд Трамп, але й у промовах "нинішніх". Ну гаразд, Ібрагім Калин, радник президента Реджепа Ердогана, майстерно зіграв роль Гермеса (мовляв, "мопед не мій, просто розмістив об'яву" – а ні, це вже цитата аятоли Хаменеї)… Так от, Калин просто публічно оголосив, що Росія, мовляв, шукає нової домовленості із Заходом. Щоправда, якраз тоді, коли й Москва цинічно заявляла: анексію оформлено – чекаємо київських бояр на уклін (даруйте, то Наполеон ключів від Білокам'яної чекав. Втім, імпринтинг очевидний). Ілона Маска ковбасило куди сильніше – і незалежно від причин цієї ломки, вона була достатньо публічною, щоб про необхідність миритися з Росією, поки світ не припорошило ядерним попелом, не дізнались хіба геть санкціоновані в інтернетах громадяни КНДР.
Але тут на сцену виходить вічно стурбований Еммануель Макрон. І починається… Правду сказати, хай би починалось як в анекдоті про поручика Ржевського. Тому що пошлятина від Макрона – це щось особливе. Адже одна річ – спорадичні експерименти, і зовсім інша – оргіастична серія казуїстичних екзерсисів з ухилом в миротворчість. Спочатку – під час п'ятничної пресконференції за підсумками другого дня роботи Європейської Ради у Брюсселі, а потім – в неділю – в Римі.
Авжеж, я свідомий того, що війни виграють генерали, але завершують їх дипломати. Та коли його мрійлива екселенція заявляє, що повернення до переговорів має бути частиною шляху до припинення російської війни проти України, це наштовхує на думку, що в Єлісейському палаці досі вірять, що Москва здатна до діалогу поза межами БДСМ-сценаріїв "доміна і раб". А коли Макрон – не змінюючи контексту – вдруге повторює ту саму тезу, тут важко втриматись від думок про фетіш. Особливо коли це повторення лунає в межах міжнародного форуму "Заклик до миру" в італійській столиці, яка протягом останніх восьми місяців цей заклик втілювала у відверто збочених формах (і ватиканські забави під час Хресної ходи були чи не найм'якшими з них).
Втім, Макрон вирізнився ще одним пасажем. Він повторив, на перший погляд, правильну й вигідну для України мантру про те, що саме Київ має визначати слушний час для початку перемовин. Мантру, яку ми раді були почути і від Байдена, і від Джонсона з Трасс. От тільки з огляду на нинішній міжнародний контекст її слід тлумачити не інакше як вказування пальцем. Чому? Тому що історія, яка цим заявам передувала, — це черговий ядерний блеф Москви. Тільки тепер уже не у вигляді погроз "спецбоєприпасами", за які Кремлю конкретно прилетіло, а у вигляді забутої, здавалося б, страшилки часів Аль-Каїди. Україна, мовляв, збирається застосувати брудну бомбу на тих своїх територіях, які настільки включились у склад Росії, що їх не можуть втримати російські війська.
Якщо ви не бачите логіки, читайте між рядків. Як той-таки Макрон. Випуск джинів (вбивчих сил природи) – нав'язлива ідея Кремля. І якщо за невеликі теракти на АЕС сильно сварять, а за великі обіцяють бити, а якісне руйнування споруд тієї-таки Каховської ГЕС потребує удару тактичною ядерною боєголовкою (за що знов-таки обіцяні різки), то лишається що? Правильно, радіоактивний пил. Тут неважливо, що Москва так і не заплатила Кіссінджеру роялті за створену для президента Ніксона теорію навіженого, якою безсоромно користується пересидент Путін. Важливо те, що його блеф дає зручний привід для повернення Realpolitik.
І Макрон стає першим діючим західним лідером, який її повертає – якщо, звісно, не згадувати про Сільвіо Берлусконі з його незбагненним широкому загалу сподіванням споїти Путіна. А щоб це було не так помітно – закликає РПЦ до спротиву російській владі. Можна, звісно, закладатись, що расистський вислів "боротьба нанайських хлопчиків" йому не знайомий, але суть не в цьому. Суть в тому, що в такий ненав'язливий спосіб він створює ілюзію комунікації з "хорошими росіянами" – і знову перехоплює ініціативу в Олафа Шольца: той після серпневої заяви про важливість перемовин з Путіним старається так не підставлятись.
Втім, замість занудного німця до вечірки долучились одразу три десятки заокеанських лібералів. В понеділок прогресистське крило демократів у Конгресі відправило Байдену колективного листа із закликом урізноманітнити безпрецедентну підтримку України дипломатичними зусиллями – і таки нарешті вступити із Путіним в… переговорний процес. Представники лівацьких рухів за всі можливі права кумедним чином вилізли на поле, де пасуться прихильники Трампа – і не те щоб із принципово відмінною метою. Хоч і не так прямо, вони заговорили, по суті, про ту саму нову домовленість, що й 45-й (і в намірах – 47-й) президент. Заради миру, звісно.
Що там наприймала Дума стосовно позбавлення натяку на права ЛГБТ, як ставляться до смаглявих "чурок нерусскіх" у Москві та що думають вагнерівці про фемінізм, різнокольорових членкинь Конгресу та їхніх гендерно протилежних колег, звісно, не обходить (дисклеймер: висловлювання автора, що містять натяки на -изм та -фобію такими не є). Для них головне – гучний акорд під проміжні вибори, електорат любить миротворців. Особливо електорат, гальванізований соціалістичними перспективами світлого майбутнього для всіх і на халяву, особливо в трущобах. Ну а з огляду на те, що серед підписантів листа є особи, близькі до віце-президента Камали Гарріс, не виключено, що це заготовка до президентських виборів 2024 року: два роки – це таки тривалий термін, особливо коли тобі, як Байдену, 80, і в тебе нервова робота.
Те, що лист з'явився після того, як російський міністр нападу Сєргєй Шойгу спробував згодувати дезу про немиту українську бомбу американському колезі Ллойду Остіну (а до нього – турецькому, французькому й британському – особливо останньому, бо ж саме Британія, згідно із московським сценарієм – мала стати джерелом відповідних технологій) – це, звісно, чисте співпадіння. Бо співпадінням належить бути чистими, подобається це вам чи ні. Попри те доводиться констатувати: протягом жовтня Москва активно прорубала вікна Овертона у баченні західними елітами прийнятного завершення війни проти України, нав'язуючи тезу про неминучість або переговорів, або світової катастрофи. І, судячи з останніх подій, кватирка в неї таки вийшла.