Кремлівська Птаха. Для чого російське ТБ пускає в ефіри репера-правдоруба

В прямому ефірі ток-шоу "Место встречи" на каналі НТВ розігралась епічна сцена: під час обговорення перебігу "спеціальної військової операції" репер "Птаха" (Давід Нурієв) заявив, що молодь на загал не розуміє, що російські війська "там роблять, тому що кордон вони (українці) сюди ніхто не перейшов". Виїжджати на радянських гаслах не вийде – це не працює, вагнерівці воюють лише за гроші, а ніяк не заради вищої мети. Його спробували зашикати "старшие товарищи", переводячи розмову на конфлікт поколінь.

Наші соцмережі вибухнули схвальними коментарями – мовляв, щось почало доходити, правда проривається тощо. Дозволю собі піти проти течії: тут небагато приводів для радості.

По-перше, тому, що в тоталітарному суспільстві молодь нічого не вирішує, вона підлягає форматуванню, і єдиним порівняно безпечним способом проявити суб'єктність для неї є фрондерство та ескапізм. От тільки ні перше, ні друге погоди не робить: свінгери (назва походить від забороненого танцю, а не сексуальної практики) не зруйнували Третій Райх, а неформали не розвалили СРСР. Обидва ці рухи лишались маргінальними до самого кінця і доволі успішно використовувались компетентними органами для нагляду над невдоволеними та каналізації їхнього протестного потенціалу в безпечне русло. Адже перветінова вечірка під "Oh Johnny, Oh Johnny, Oh!" оркестра Орріна Такера десь у Берліні 1941 року була такою ж страшною для режиму, як і посиденькі з косячком під "Whole Lotta Rosie" AC/DC десь у Москві 1981. В нинішній же Росії, де від андерграунду лишилась тільки наскрізь комерціалізована оболонка, а бунтівні пориви ретельно дозуються, подібні тусовки не просто безпечні – вони донедавна були корисними. Вони не поза путінською системою, не антитеза їй. Навпаки, вони в неї вбудовані. Нинішня російська ідеологія – це чудовисько Франкенштейна. Поряд із імперською ностальгією, реваншизмом, шовінізмом, купою інших -ізмів, культом смерті й букетом карґо-культів значне місце в ній відводиться соціальному мазохізму та відстороненій покорі. І це сильно понижує планку, за якою формується імідж героїчного борця, що, своєю чергою, робить "бунтарів" радше медійними персонами, які капіталізують на іміджі, аніж реальними лідерами. В цьому сенсі між популярними російськими реперами та тим-таки Алєксєєм Навальним немає принципової різниці: їх охоче слухають, вірять і навіть захоплюються – але не сприймають аж надто всерйоз. І коли вони опиняються за ґратами – тут ідеться більше про виховання публіки, аніж помсту їм. І це працює: "я поза політикою" стало стандартною мантрою "маленької" (хоча точніше, певно, — інфантильної) людини, при тому що політикою можна назвати що завгодно.

Результат очевидний: це країна мільйонів "ніхто", які атомізовані настільки, що являють собою радше гуртки за інтересами, аніж єдине суспільство. Досі це влаштовувало російську владу. Але тепер провал "СВО" став секретом Полішинеля, а мотивація ширнармас перетворюватись на гарматне м'ясо впевнено рухається до рівня плінтусу на тлі повної невизначеності щодо цілей війни та критеріїв оцінки поразки й перемоги. Відтак пасивність означених мас стає дедалі більшою проблемою для Кремля. Особливо тих мас, які не мають ані особистого досвіду для ностальгії, ані особливих причин бути вдячними владі, ані безпосередньої фінансової залежності від влади. Простіше кажучи – молоді. Звісно ж, сказане Птахою не є таємницею для кремлівських політтехнологів. Але схоже, йому дозволяють це говорити з цілком конкретною метою. І це – друге. Тут слід зазначити, що прямими ефіри на російському телебаченні є вельми умовно. Навіть на каналах, що, як НТВ, належать холдингу Газпром-медіа. Тим більше після чудово зрежисованого ексцесу з Овсянніковою.

Третє: Птаха – персонаж, який ідеально пасує для того, щоб публічно заявити про проблему. Біженець від війни в Карабасі (мати – азербайджанка, батько – вірменин), який чудово реалізувався в Росії як співак, продюсер і актор (зокрема, знімався у фільмі "Брат-3"). Мочив "стукачів" з руху "Антидилер" (добровільні помічники наркополіції), за що був судимий та відбувся штрафом. Наїжджав на Навального в пісні про учасників березневих протестів 2017 року. Той, і схоже, не без підстав, заявив, що Птаха відпрацював кремлівське замовлення.

Нарешті Птаха має приятелів в ОРДЛО, бував там, а ще пару місяців тому заявляв, що ховатись від мобілізації не буде, і взагалі, мовляв, надо – значит надо. Словом, товариш, явно непогано вбудований в систему і користується довірою.

Але вже два тижні його висловлювання в ефірах йдуть проти мейнстріму. Мобілізованих женуть на убой, за ідею ніхто воювати не йде, молодь не розуміє, навіщо СВО – і, вочевидь, далі буде більше. Схоже, Птасі випала роль зачинщика батлів – але не реперських, а патріотичних. Тут плюсом є і те, що він — "чурка нерусская", але при тому й "русскомирская", і те, що реп-культура в Росії – це маргінес із комерційним розрахунком. Відтак він водночас качає і власну популярність, і – методом заперечення – кремлівський наратив "Вставай, страна огромная!". В результаті обидві аудиторії – і ті, що приймають правду про криваві гроші, і ті, що з обуренням відкидають "наклепи" – зливатимуться в цинічно-патріотичному екстазі. Звучит як план.