Кейс Колісник. Корупція починається з невміння перепросити
Узурпація права на помилку (тм) українським політикумом — не просто норма, а стандарт. Стандарт, що виключає можливість реального реформування країни
Кейс Анни Колісник (чи Анни Колєснік?), яка спочатку малодушно написала в повідомленні "Слушаем Хомчака. Пора валить из этой страны", а тепер виправдовується тим, що малися на увазі травневі свята, — черговий, а отже типовий приклад катастрофічної комунікації — звичної, зрештою, для команди Зе (хоча й попередні складалися далеко не із геніїв публічних комунікацій).
Коли ти накосячив, маєш три виходи:
1) Вдати, що нічого не сталося;
2) Покаятись;
3) Сц…ти у вічі шановній публіці.
Перший варіант потребує неабиякої самовпевненості, й на нього наважиться далеко не кожен. Воно й зрозуміло: важко зберігати спокій, несподівано опинившись у фокусі громадської уваги.
Другий варіант потребує сміливості й здорового глузду. Та поєднання цих чеснот в українському політикумі трапляється рідше, ніж єдинороги в Конча-Заспі.
Тож лишається варіант третій. Він прекрасний тим, що всім стає одразу зрозуміло: ти, сц…ко, брешеш, ти смішне й нице, але з огляду на кругову поруку все одно залишишся в обоймі. Бо як ні – завтра так само тупо підставиться представник іншої партії, і тоді їй доведеться позбавлятись його. А зашквари – вони забуваються, бо публіка — дура із памʼяттю інфузорії. А крім того – ну, будьмо відверті, хіба ж публіка проти пріснопамʼятних "аналтабу" чи "юляконкурскрасоти"? І знаючи це, народні обранці почуваються достатньо безпечно, щоб продовжувати "майже приватно" строчити те, що думають, не думаючи, що строчать, під куполом Верховної Ради. Та й "пораваліть"… Було б насправді дуже цікаво зʼясувати, який відсоток виборців поділяє цей заклик зараз – і який поділятиме його до наступних виборів. І – ніде правди діти – поравалітєлі повалять до виборчих дільниць.
Тому узурпація права на помилку (тм) — не просто норма, а стандарт. Але тут є ще один момент: у разі каяття тебе просто висміюють. У разі бикування – висміюють і ненавидять. По факту це означає, що ти стаєш куди слабшим – а відтак мусиш віддячувати куди більшому числу покровителів, регулярно поповнюючи течку з компроматом. Це означає елементарно просту річ: яка б грандіозна не була кампанія боротьби з корупцією, вона завжди лишатиметься грою в імітацію. Завжди – допоки наші політики не навчаться говорити виборцям "Вибачте… Вибачте, бо я облажався".
