Карлсон і пуйло. Про що свідчить невербальна поведінка кремлівського диктатора
Чому Путін махав руками, смикав ногою і витріщав очі під час розмови з американським журналістом
Шоу чи розмова? Про що свідчить початкове питання від діда
Саму бесіду Путін розпочав з корегуючого питання – це шоу чи ділова розмова. Такий переговорний хід – не просто страх потрапити в незручне становище, в якому перебувають візитери американських політичних шоу. Кремлівський очільник вже був в такій ролі на початку нульових і вона, ця роль, йому дуже не сподобалась. Не можна принижувати свій статус американським форматом, бо це може вдарити по російському іміджу. Тому Путін чітко окреслює, на яких умовах буде вестися розмова.
Путін завжди обережно ставиться до питань свого статусу, авторитету, легітимності. І навіть ручний пропагандист від Трампа не змушує його забути про безпеку статусу.
Сигнали брехні
Вчергове зазначу, що насправді сигналів саме брехні не існує. Це лише "народна" назва деяких невербальних проявів, які свідчать про невпевненість чи сумнів, а не про наявність неправдивої інформації. Проте в поєднанні з іншими поведінковими проявами такі невербальні сигнали можуть з великою часткою ймовірності свідчити про свідому брехню. Тому для спрощення часто їх називають саме так.
Отже, що ж там з брехнею?
На самому початку розмови, буквально на 41 секунді, Путін демонструє один з таких сигналів – знизування одним плечем при відповіді на питання, чому він казав, що США з НАТО готуються таємно напасти на Росію. Путін каже, що такого не казав, і двічі протягом декількох секунд знизує плечем. Такий прояв називають емблематичним жестом. Він є частиною жесту "Незнання".
Так от, наше підсвідоме, коли ми брешемо, пригнічує прояв цього жесту в повній версії, але якісь частини такої "емблеми" все одно вилазять і найчастіше проявляються у вигляді знизування одним плечем.
Тобто Путін запевняє, що не казав нічого такого, але його тіло каже "не знаю" у відповідь. Виходить, Путін починає брехати з першої ж хвилини. Це, звичайно не новина, а лише підтвердження його натури.
Не менш цікавим є і закінчення інтерв’ю. В самому кінці Путін розмірковує чому це Захід не хоче вступати з ним в переговори й каже наступне (пряма мова): "Это предмет переговоров, которые с нами никто не хочет вести… Или точнее сказать хотят, но… э …ну я же знаю!!!, что хотят … ну я не только вижу это, я это знаю! Но никак не могут понять, как это сделать".
І одразу після цього літературного опусу він торкається пальцем носа, що також можна тлумачити як ознаку брехні. Торкання руками частин обличчя часто супроводжується сумнівними висловлюваннями. Точніше навпаки. Сумнівні висловлювання супроводжуються торканням руками різних частин обличчя.
Тобто Путін бреше від першої хвилини розмови до останньої. Це все, що треба знати про це "інтерв’ю"
Далі трошки поверхнево, щоб не перетворювати пост на лонгрід.
Що він тими ногами крутить?
Спостерігаючи за Путіним вже багато років, зазначу, що оці пляски з ногами проявилися вже давно, але з кожним роком стають все більш інтенсивними. Найбільш вірогідне пояснення, як мені здається, полягає не в якихось прихованих сигналах, а у звичайній втомі суглобів ніг від підборів.
Путіну необхідно приховувати свій маленький зріст, щоб виглядати більш авторитетно. А від прихованих підборів у нього починають нити суглоби. Вік вже за 70. От він і викручує оце все, збиваючи з пантелику глядачів та експертів з невербаліки)))
Чого витріщив очі?
Поясню чому на це взагалі звертають увагу. Такий погляд, який використовував Путін, часто слугує інструментом привернення уваги до себе і свої інформації. І чим більше ми вважаємо свою інформацію надзвичайно важливою, тим сильніше ми витріщаємось на співрозмовника. Для Путіна вся ця дурня про Рюріка і невдячне НАТО – надважлива, це дуже персональне і чутливе питання. Можна сказати, що для Путіна прихована вигода другого порядку від цього інтерв’ю – це переконати Карлсона у власній правоті і отримати якесь емоційне співчуття: "Да, да, Владим Владимрыч, такие с*ки эти натовские американцы!" або "Та ты шо! Вот прям так и сказали? Вот же ж нехристи!"
Щось він розмахався руками. Ще й пальчиком пише цифри
Путін не часто використовує складну та інтенсивну жестикуляцію. Навпаки, йому притаманний зовсім протилежний стиль комунікації: обмежені рухи правою рукою, майже не використовується ліва рука, вузька локалізація жестів, низький рівень їх формування тощо.
А тут він щось розмахався. Жестикуляція інтенсивна, дуже висока, різноманітна. Ще й очі витріщив. Просто майстер-клас з пантоміми. Ми фактично бачимо трохи іншого Путіна – захопленого, невпевненого, який хоче будь-що переконати і емоційно захопити свого співрозмовника.
І все це відбувається на тлі бажання домовитись про перемовини, бажання обґрунтувати нічим не спровокований напад на іншу державу і тотальне відчуття ізольованості.
Провідне відчуття – образа на НАТО
Путін настільки багато говорив про НАТО, що ідея визнання його правоти стає для нього самого ідеєю-фікс. Він настільки зафіксований в ній, що не може говорити (і думати) ні про що інше. Він присвятив багато часу тому, щоб перелічити всі "несправедливості" НАТО щодо себе. Там його не почули, тут його не дочули, ось тут його думку не врахували. Фактично, ми бачимо ображену людину, яка дуже болісно переживає позбавлення себе статусу члена клубу обраних.
Біда в тому, що у цієї ображеної людини є ядерна кнопка і готовність (разом із бажанням) вбивати людей. Просто зараз під це бажання вона підсуває підґрунтя власної образи.
Загальне враження від поведінки
Загальне враження наступне: до дурнуватого діда з хутора приїхав журналіст з районної газети. Дід багато років засипав газету своїми листами і редактор вирішив, що простіше відправити до нього когось, аніж ще багато років читати дідову маячню. Ну а дід вирішив вивалити на журналіста все і одразу. Журналіст, до речі, теж з тих, кого не шкода.
Якщо серйозно, то я побачив наступні речі:
- Путін бреше. Це не новина, але той факт, що він бреше на першій же хвилині і робить це на останній, дуже символічний. Нічого, окрім брехні та маніпуляцій, очікувати від цієї людини не варто.
- Він дуже болісно переживає не тільки минулі образи, але й і свою ізоляцію. А це свідчить про те, що будь-хто — від Трампа і Орбана до Хезболли і Талібану — отримає від нього будь-які ресурси, якщо хоча б трохи задовольнить дефіцит спілкування і підтримує ілюзію визнання. Для людини, яка все життя робить ключовий аспект на легітимності своєї влади, визнання — це наркотик. І за таку дозу він буде робити все.
- Ключовий меседж Путіна – "я готовий до переговорів". Але головне не це, а той факт, що він його навіть не приховує. Пройшли часи прихованих ігор з натяками та подвійним тлумаченням. Кремлівський маніяк говорить прямо, чого він хоче.
Наостанок мені згадався чомусь Паніковський з роману "Золоте теля". У відповідь на скарги, що він старий і його дівчата не люблять, Остап Бендер запропонував йому звернутися до Ліги сексуальних реформ. Я думаю, якби Паніковський таки звернувся туди, то його аргументація виглядала б саме так, як виглядала аргументація Путіна: нескінченний перелік образ, непомірна жестикуляція, брехня та витріщені очі.