Кандидат неук. Чому вчений ступінь Киви — це нормально

Ніколи такого не було — і ось знову. Суспільство обурюється тим, що нардеп від ОПЗЖ Ілля Кива захистив кандидатську дисертацію. Відповіді новоспеченого кандидата на питання про свою роботу моментально розлетілися по мережі, а сам факт захисту змусив хапатися за голову кожного другого (кожен перший, судячи з усього, просто полінувався про це написати). "Це вирок вітчизняній науці!" — журяться численні коментатори. Кива моментально обріс прізвиськами на кшталт "кандидат неук". Хтось навіть спалив свою дисертацію в знак протесту — мовляв, якщо вже Киві дають вчений ступінь, то все — пропав калабухівський будинок.

Проблема, щоправда, в тому, що будинок цей пропав давно. Кожен поважаючий себе політик в Україні — неодмінно кандидат або доктор найрізноманітніших наук. Віктор Янукович, наприклад, цілим доктором економічних наук і професором був, хоч і не пам'ятав, як це слово правильно написати. Зеленський, до речі, поки що єдиний президент України, у якого немає наукового ступеня і вченого звання. Леонід Кравчук і Віктор Ющенко — кандидати економічних наук, Леонід Кучма — кандидат технічних наук, Петро Порошенко — кандидат юридичних наук. Ще живі в народній пам'яті вікопомні лептони і скандали з плагіатом у роботі міністра науки і освіти Сергія Шкарлета. А таких скандалів — безліч. І традиція зовсім не нова — захищати кандидатські або докторські тому, що так треба, почали ще в Радянському Союзі. І ця традиція продовжує переможно крокувати по українським академічним умам.

"Слово і Діло" підрахувало, що в нинішній Верховній Раді 74 кандидата наук і 29 — докторів.

Щорічно в Україні захищаються тисячі кандидатських і докторських робіт. Але чи є в цьому сенс? Левова частка цих дисертацій написана або для галочки в резюме, або є простою необхідністю — без наукового ступеня підніматися кар'єрними сходами в багатьох галузях просто неможливо. Реальна наукова цінність в українських дисертаціях справжня рідкість. До того ж процес підготовки і захисту роботи — який вимагає задобрювання рецензентів і опонентів, збору стоси паперів, роздачі грошей за кожен чих — здатний відбити охоту вести реальну наукову роботу навіть у самого натхненного здобувача.

Є ще один момент — здобувачі на кшталт Киви отримують вчений ступінь, а "літературні негри", які насправді цю роботу пишуть, — непоганий заробіток. За кандидатську "під ключ" просять до $10 тис. — непогана підмога для українських вчених, які отримують в своїх інститутах і університетах копійчані зарплати. Плюс гроші за редагування, відгуки та інше. Так що такі претенденти, по суті, мало чи не спонсори вітчизняної науки.

Історія з Кивою просто винесла на загальний огляд те, що відбувається в нашій науці роками, — наукові роботи пишуть, захищають і забувають про них. Такий стан справ влаштовує більшість і здобувачів, і рецензентів, і опонентів. Одні отримують ступінь, другі — гроші. Де ж тут наука? А за наукою, як правило, їдуть за кордон.