Інтервенти з "русского мира". Як Кремль використовує утікачів від мобілізації

Останніми днями серед хітів соцмереж – окрім шедевральної конспірології щодо "Північних потоків" від Радослава Сікорського – перші позиції утримують новини російської мобілізації. І – біженства від неї. Затори на кордонах з усіма сусідніми країнами, куди ще пускають росіян, сягнули гігантських розмірів. На одному тільки пропускному пункті Верхній Ларс, що на грузинському кордоні, черга досягла довжини 25км та дійшла до Владикавказу. Звісно ж, утікачі від "тягот и лишений" демоверсію їх усе-таки отримали (спрага, холод, голод, позастатутні стосунки, свавілля представників влади тощо) – і завили про насування гуманітарної катастрофи. До цього сюжету ми ще повернемося.

Такі ж циклопічні скупчення росіян, яким припекло поїхати куди-небудь, перш ніж батьківщина встигне витребувати з них борг, спостерігаються і де-інде. Бум популярності переживає навіть Монголія. Супутні бізнеси, звісно, процвітають на всіх кордонах, і саме тут, на периферіях, формується клас майбутніх російських мільярдерів – з поліцейських, митників, прикордонників та місцевих контрабандистів, які ударними темпами переходять на трафік нелегалів.

Зрештою, це не наші проблеми. Але вони ними стануть.

Звісно, "успіхи" мобілізації не можуть нас не радувати: що більше від неї втече – то менше шансів, що мобілізаційні плани буде виконано, а відтак – російське угруповання проти України буде слабшим. Як кількісно, так і якісно, бо у воєнкомів є план, який треба виконувати. І вони виконують: повістки для інвалідів і хворих на рак – це про безвихідь, а не про помилки системи, що б там не твердили російські пропагандисти.

Водночас, наївно було б думати, що російське керівництво не усвідомлює масштабів проблем, пов'язаних із проведенням мобілізації. Якраз навпаки, і посилення карального апарату напередодні її оголошення – тому свідчення. Однак, як відомо, суворість законів у Росії компенсується необов'язковістю їх дотримання, і ані поліції, ані судам буде не до відлову й посадок ухилянтів. Упійманих просто відправлятимуть в армію. Відтак, потік утікачів з Росії, очевидно, буде постійним. Благо, корупція на всіх рівнях – від дільничого інспектора до воєнкома та лікарів – забезпечить цей контингент усіма необхідними довідками. Але цілком імовірно, що це також враховано. Для втікачів теж відведено ролі в цій виставі – у повній відповідності до практик гібридної війни.

Почати з того, що раптове значне підвищення російської присутності в невеликих (порівняно з РФ) сусідніх країнах як таке є викликом їхній національній безпеці. За даними Associated Press, усього за тиждень мобілізації до Грузії в'їхало понад 53 тис. росіян, до Казахстану — 98 тис., до Фінляндії — понад 43 тис. Казахстан вже оголосив, що повертатиме втікачів до Росії, Фінляндія заявила про намір закрити кордон, і до аналогічних заходів можуть вдатися інші. Це спонукає певну частину втікачів рухатись далі, але якась частина таки осяде. Або нелегалами, або виправивши собі статус біженця. Так чи інакше, це буде додатковим навантаженням щонайменше на соціальну та медичну систему – поки про кримінал не згадуймо.

Ті, хто рухатиметься далі, вочевидь, спробують осісти в Європі. Тим більше що для росіян у Євросоюзі ще довго лишатиметься в буквальному сенсі чорний хід у вигляді Угорщини. У п'ятницю міністр закордонних справ республіки Петер Сійярто підтвердив наміри продовжувати видавати громадянами Росії шенгенські візи, зокрема й багаторазові. Тож збільшення кількості чартерів із, скажімо, Єревану до Будапешта є лише питанням часу.

І тут слід наголосити: втікачі від призову в абсолютній більшості є нічим іншим як силами "гуманітарного" вторгнення. В масі вони цілком підтримують агресивну політику Кремля та не мають нічого проти знищення України та українців. І якби не боялися, що в процесі прилетить їм, а "родина всегда тебя кинет сынок", то хто спокійно, а хто й радо взяли б участь у процесі. Відтак жодної "гуманітарної катастрофи" на кордонах немає, і називати цих людей "біженцями" – це, щонайменше, самообман. Ці люди не є супротивниками путінського режиму – просто вони воліють користуватись благами імперії, так би мовити, безоплатно. Це плебс у класичному римському розумінні слова. Вони вісім років тішилися "кримнашу", захоплено підтримували повномасштабне вторгнення в лютому, і якби Київ впав за три дні, радісно волали б "Росія!", аплодуючи катам Бучі та Ізюму.

Втім, є серед них і такі, хто просто не хоче опинитись на передку вдруге. Приміром, ВВС пише про такого собі Сєргєя Бокова з Уралу. Сєргєй – з тих, кого прийнято вважати "хорошими росіянами", представник опозиції та співробітник штабу Навального. В травні він, солдат-контрактник, розказував, як ходив брати Київ. А тепер тішиться, що встиг виїхати до Казахстану та розказує про план перебратись до Німеччини за гуманітарною візою – просто, щоб уникнути повернення в Україну. Просто вдумайтесь: солдат з армії країни-агресора, який, цілком імовірно, причетний до вбивств мирних громадян, може опинитись у Європі не лише на легальних підставах, а ще й отримувати допомогу. Так само, як і ті, хто виїхав, рятуючи життя від таких сєргєїв.

Це не лише несправедливо, але й небезпечно: конфлікти між біженцями та "біженцями" траплятимуться неминуче (власне, вже є чимало прецедентів), а з огляду на можливий бойовий досвід та світоглядні особливості останніх, наслідки таких конфліктів можуть бути сумними. Плюс – утікачі з бойовим досвідом можуть стати мобілізаційним резервом для організованої злочинності.

Тим часом кремлівська пропаганда та агенти впливу качатимуть тему "устал стыдиться быть русским". Як це може виглядати – ми бачили на початку вересня в Празі, де відбувся вже другий за місяць багатотисячний мітинг "гордих росіян" та місцевих корисних ідіотів.

І це не кажучи про додаткове навантаження, яке втікачі від мобілізації здійснюватимуть на системи соціального забезпечення та охорони здоров'я. А надання їм статусу біженця – тобто фактичне ототожнення з постраждалими від російської агресії громадянами України стане ще й очевидним морально-етичним викликом для влади країн, що їх прийматимуть.

Можливо, це кумедна конспірологія, та, гадаю, в Кремлі розрахували й цю сторону мобілізації. Якщо в пункті 7 путінського наказу, позначеному грифом ДСК, справді є "опціон на мільйон", то це означає, що "чумоданний настрій" буде у значної кількості російських чоловіків протягом досить тривалого часу. А це, своєю чергою, означатиме такий же тривалий тиск на зовнішній світ. По суті, це третя ітерація кризи біженців. Перша, нагадаю, була 2015 року, сирійська, друга – 2021-го, білоруська. І криза нинішня буде потужнішою за попередні.

Краса цього плану полягає в тому, що дезертири й ухилянти будуть вмотивовані втекти — створюватимуть постійну напругу як на кордонах ЄС, Центральної Азії і навіть Монголії, так і всередині країн, до яких доберуться. Але найгірше, що очевидним – і поганим – вирішенням проблеми стане оформлення для них усіляких статусів, що дозволять їм не повернутись до РФ – біженців, інтернованих тощо (благонамірені ідіоти обов'язково прокачають це питання). Звісно, ​серед них будуть і цілком ідейні та вмотивовані на підривну діяльність слуги государеві – активні й сплячі агенти російських спецслужб.

На виході буде та сама експансія "русского мира": маси шовіністично налаштованих "ватників" не хочуть дохнути за власну імперію — але так само вони не хочуть інтегруватись у інші суспільства. Вихід тут один: Росія має бути ізольована. Поки росіяни тлумачитимуть доброту як слабкість, а безсовісну хитрість вважатимуть за чесноту, вони мають лишатись у Росії.