Хорошие русские. Як реагувати на каяття й подвиги за поребриком

"Хороших русскіх" раптом побільшало. Спочатку Юлія Латиніна розмріялась про "западное, демократическое, рыночное русскоязычие", зосереджене в Києві. Потім стало відомо про натовпи "креаклів", які рвуться в Україну з-за поребрика, просячи про негайне надання українського громадянства, а в деяких випадках – і зброї. В обох випадках принаймні один публічний чиновник виявив розуміння цих прагнень – і отримав свою долю хайпу. Але тут сталася справжня сенсація.

І сталася не денебудь, а в ефірі Першого каналу російського телебачення, чи не основного кремлівського засобу внутрішньої пропаганди. 14 березня редактор Марина Овсяннікова з'явилась у кадрі програми "Время" із антивоєнним плакатом. Вона вийшла в студію під час прямого етеру, викрикуючи "Зупиніть війну!" та "Ні війні!". За кілька секунд етер перервали кадрами заздалегідь підготовленого сюжету. Перед акцією вона записала відос, у якому пояснила причини свого вчинку. Все зводилося до особистого сорому за причетність до багаторічної зомбіфікації росіян, звинувачення лише Путіна в розв'язанні агресії проти України та наративу "братні народи".

Звісно, цей акт громадянської непокори викликав неабиякий резонанс у світі. Але в ньому дещо насторожує. Як мінімум, те, що прямих етерів у прямому сенсі слова на російському телебаченні (зрештою, на будь-якому) просто немає – всі програми йдуть із певною затримкою, яка може становити від 30 секунд до пари-трійки хвилин. Стіл ведучих у цій студії стоїть на помості, куди ще треба залізти – не кажучи вже про те, що спроба редактора туди проникнути, та ще із згортком, одразу викликала б підозру. Звернення Овсяннікової було, вочевидь, ретельно відрепетирувано – і прекрасно знято. До того ж, в соцмережах практично одразу з'явились десятки фотографій і відеозаписів цього інциденту. Ви часто знімаєте випуски новин? Так отож.

А головне – результат:

1.    Мільйони мешканців РФ побачили плакат "Ні війні. Пропаганда вам бреше".

2.    Мільйони українців побачили, що навіть серед провідних пропагандистів є борці за правду й свободу.

3.    Мільйони людей в усьому світі побачили, що росіяни здатні чинити опір диктатурі. Попри неминуче покарання – практично одразу стало відомо, що Овсяннікову арештували.

Що ж, можливо, це й справді подвиг. Зрештою, полковник граф фон Штауффенберг, перш ніж закласти бомбу під стіл Гітлеру, теж був героєм Райху, маючи за плечима кампанії в Польщі, Франції та Африці. Та все ж, коли Фатерлянд опинився на межі воєнної катастрофи, зрозумів, що заради його порятунку треба усунути фюрера.

Але був у історії Третього німецького Райху й інший епізод. На жаль, не такий відомий, однак дуже схожий на те, що відбулося вчора в етері 1 каналу у першому Райху Російському. Певна газета опублікувала інформацію про плани наступу німецької армії. Тираж очікувано конфіскували, а редактора відправили у концтабір за розголошення держаної таємниці. Та по війні з'ясувалося, що все це було частиною інформаційно-психологічної операції з метою ввести противника в оману.

І ми не можемо виключити, що у випадку Овсяннікової теж ідеться про таку операцію. Більше того, її могли використати втемну, довівши до правильної кондиції й допомігши реалізувати задумане з максимальним розголосом. Причому операція ця цілком могла бути спрямована одразу на два боки. Внутрішня аудиторія не лише побачила антивоєнну акцію, але й дізналася про покарання бунтівниці. Більше того: Маргарита Симоньян, одна з провідних пропофюрерів РФ, тут же заявила, що в Росії, мовляв, пора наводити порядок. Що це, як не прямий заклик до подальшого закручування гайок і посилення репресій? І в цій ситуації Кремлю буде однаково вигідним і показове покарання Овсяннікової (демонстрація контролю), і відносно м'яке (демонстрація гуманності).

Що ж до аудиторії зовнішньої, то демарш Овсяннікової посилює ті наративи, які ширяться світом впродовж щонайменше останнього тижня. Наративи, які позначаються тегами #stop_hating_russians та #мне_не_стыдно. Ці меседжі можуть виглядати протилежними, але по суті вони радше доповнюють, аніж суперечать один одному. Бо вони захищають росіян, "непричетних" до злочинів їхньої держави. Захищають, попри те, що саме їхній щоденний вибір до цих злочинів і призвів. Голосування й утримання, страх вийти на вулиці й нездатність чинити організований опір. Постійний запит на пропаганду й загальнонаціональна манія величі – це безпосередня заслуга "простих росіян". Усіх – і тих, хто жив усі ці роки в Росії, і тих, хто навіть поза її межами продовжував підтримувати ментальний зв'язок із батьківщиною. Хотіли величі – маєте. А те, що не готові за неї платити особисто, – то вже, даруйте, ще один урок. Той, що про халявний сир і мишоловку.

Між тим гра в "хороших русскіх" виглядає або як комплексна спецоперація, або стихійний рух, спрямований на те, щоб принагідно скинути всю відповідальність за злочини режиму на кількох високопоставлених осіб на чолі з Путіним – і перезапустити проект "Росії з людським обличчям", гуманітарною допомогою та черговою порцією "ніжок Буша, Байдена чи кого ще". Досі це спрацьовувало кожен раз, коли черговій імперії із столицею в Москві чи Петербурзі давали по зубах.

Гаазький трибунал – це чудово. Та потреба в другому Нюрнберзькому процесі постає дедалі гостріше. Свою долю стигмату, щонайменше — моральної провини, мусить отримати кожен з росіян. І те, як вони впораються з нею, врешті решт стане визначальним для майбутнього – їхнього, Росії та світу.