Енергетичні "тривоги" і ринкові ціни. Як підготувати енергосистему до зими

Минулого тижня ворог продовжував прицільні удари та руйнування української енергосистеми. Суттєво пошкоджені потужності гідроелектростанцій. ДТЕК повідомив, що через це втрачено 80 % потужностей, на відновлення більшості із яких необхідно від шести місяців до двох років. Мер Харкова сповістив, що практично уся критична інфраструктура міста зруйнована. Укренерго інформує, що ворожі атаки стали удвічі-тричі щільнішими. Інакше кажучи, об’єкти просто засипають ракетами і дронами, щоб майже напевно їх знищити.

Частота та кількість ударів суттєво нарощують невизначеність з приводу того, як ми зможемо пережити наступну зиму. Почавши атаки рано навесні, ворог має велике поле для психологічного тиску через загрозу продовження ударів по енергосистемі до наступної зими. Повторюся, ворог намагатиметься атакувати нас в умовах затримки поставок озброєння і хотів би дотиснути до виборів у США, що відбудуться в листопаді. Бити по енергосистемі для нього — це лише один із інструментів досягнення мети.

Ситуація складна і важкопрогнозована. Є, щоправда, один серйозний позитив: на фоні усіх проблем і руйнувань ми досі не бачили масштабних відключень по усій країні. Це певною мірою перемога енергетиків та їхня важка праця протягом останніх двох років.

Але не потрібно надміру зачаровуватися позитивом та вводити себе в оману, применшуючи рівень проблеми. Щоб усе було добре, потрібно буде багато працювати. І тут не обійтись без консолідації зусиль — уряду, енергетичних компаній та бізнесу загалом та громадян.

Отже, перейдімо до реалій.

1. Проблема ремонтів. Величезну частину потужностей, пошкоджених з початку року, просто не вдасться відремонтувати до наступної зими. Але як відбуватимуться ремонти потужностей, які все ще можна відновити у короткотерміновій перспективі? Енергетичні компанії відчувають серйозний дефіцит коштів, вони у глибокій кризі ліквідності. А крім цього, є банальна нестача обладнання, яке потрібне для ремонтів. Більшість обладнання дефіцитне, з тривалим терміном виробництва. Вугільні електростанції морально застарілі, і просто немає де взяти обладнання для ремонту. А Захід не фінансує будівництво/відновлення вугільної генерації. Разом ці чинники, якщо нічого не змінити у державній політиці, створюватимуть суттєві перешкоди для відновлення того, що теоретично можна відремонтувати до зими.
2. Без імпорту нам не обійтися. Уже кілька тижнів в окремі години імпорт сягає майже рекордно дозволених позначок. Переважно, це трапляється у проміжку між 16 та 21 годинами, хоча ситуація щодня різна. Відсутність перспектив покращення ситуації з потужностями означає, що залежність від імпорту буде високою. Важливий момент: імпорт — це підтримка іноземних компаній, а тоді як вітчизняні виробники потребують коштів на ремонти та підготовку до зими (знову див. пункт 1).
3. Графіки будуть. Дуже ймовірно, що й потужностей імпорту бракуватиме. Тому графіки відключень — майже гарантована реальність влітку і взимку. І, звісно, потенційно додаткові удари лише погіршуватимуть ситуацію.
4. Боргів в енергетиці стає дедалі більше, а грошей дедалі менше, зокрема й на субсидування тарифу для населення. Донорами субсидування цього тарифу є Енергоатом, Укргідроенерго та експортери електроенергії. Експорту практично не буде. Частину гідроелектростанцій суттєво пошкоджено — і Укргідроенерго зароблятиме менше. Енергоатом сам не впорається з ПСО та субсидуванням. Тому не тільки на ремонт у компаній бракуватиме грошей, а й на покриття потреб населення.

Як бути і що робити?

1. Спростити ситуацію може управління попитом. Зважаючи, що під ударом в останні тижні балансуючі потужності, потрібно активно працювати на тим, щоб переносити пікове споживання на інші періоди. Це дозволить зменшити і залежність від імпорту, і масштаб потенційних відключень. З одного боку, нам потрібна серйозна інформаційна кампанія про те, в які години потрібно скорочувати споживання. Мабуть, це має бути інформування в режимі реального часу (як і з повітряними тривогами), щоб кожен розумів, в яку годину бойлер, пральну машинку, електрочайник тощо включати можна без проблем, а в яку — лише за нагальної необхідності. Але, крім сповіщень, є ще один інструмент, про який розповімо нижче.
2. Нам терміново потрібно будувати малу генерацію, зокрема, газову пікову і напівпікову, відновлювану. На жаль, багато часу було втрачено протягом останніх двох років, коли про нагальну необхідність цього і експерти говорили, ы представники уряду заявляли та обіцяли. Але прогрес був мінімальним. Це потребуватиме коштів, обладнання (у формі допомоги) та зміни управлінських підходів, щоб якомога більше прискорити процес. Одна із найбільших перешкод до будівництва нової генерації в минулі два роки — борги на балансуючому ринку (з початку року вони зросли на 700 млн і становлять 31,4 млрд грн). Поки цю проблему не розв´яжемо, поки будуть гравці, яким дозволено не платити за отриману електроенергію — нічого не вийде.
3.  Електроенергія має стати цінним товаром, а не благом, яке можна споживати неощадно. Імпорт має різну ціну у різні години. Якщо споживачі не отримуватимуть ринкових сигналів, в які години не варто споживати, то, на жаль, жодна кампанія з інформування не спрацює на повну. Іншими словами, доведеться лібералізувати ситуацію на ринку, яку би оскомину ці слова не набивали. Це дасть змогу забезпечити ощадливе споживання, вирівнювати попит, покращити ситуацію на ринку і умови будівництва нових потужностей.

На жаль, наша енергетика дійшла до стану змінися або помри. Нам потрібні серйозні зміни. А якщо якісь посадові особи в галузі не можуть цього забезпечити, то, може, і їх потрібно змінити?