Енергетична стратегія перемоги. Чому інвестиції в мережі важливіші за проєкти АЕС

Розглянемо, якою має бути енергетична стратегія для перемоги України. Зокрема, йдеться про перебудову енергосистеми в бік децентралізації, відмову від застарілих ядерних проектів, розвиток локальних проектів для енергетичної незалежності громад, зупинку транзиту російських газу та нафти через країну, а також поступове згортання вугільної енергетики.

Перебудова енергосистеми з фокусом на розподілену генерацію

Забезпечення стабільної роботи енергетичної системи України в умовах постійних атак на інфраструктуру потребує впровадження нових підходів до підвищення надійності її роботи та захисту від постійних атак ворога. Одним із основних напрямків є розвиток розподіленої генерації та впровадження розумних мереж, які дозволяють зменшити залежність від імпорту енергоресурсів та створити більш гнучку енергетичну систему.

НЕК "Укренерго" зробила важливі кроки у цьому напрямку, провівши два конкурентні спецаукціони з придбання резерву підтримки частоти. На аукціоні 15 серпня переможцями стали 12 компаній, які до жовтня 2025 р. мають побудувати нову гнучку генерацію та нові системи збереження енергії загальною потужністю 600 МВт та забезпечити швидкий резерв у розмірі 99 МВт, який системний оператор зможе задіювати автоматично для стабілізації роботи енергосистеми у критичні моменти, зокрема й під час нових атаках ворога. Другий спецаукціон залучив ще 35 компаній, які отримали стимул побудувати додаткові 550 МВт батарейних накопичувачів та швидких маневрових потужностей.

Це дозволить забезпечити стабільне постачання електроенергії для українських міст та промисловості, в тому числі оборонної. Створення розподілених балансуючих потужностей критично важливе зараз, особливо після втрати більшості потужностей теплової генерації. Аукціони Укренерго — перші кроки на шляху до створення ефективного ринку допоміжних послуг в Україні, що важливо для підвищення стійкості енергетичної системи.

Подальша розбудова таких потужностей перетворить звичайні мережеві фотоелектричні станції у гібридні, що зменшить дисбаланс в енергосистемі та дозволить легше покривати пікове споживання у вечірні години, а в разі атаки на енергосистему може допомогти захистити її від каскадної аварії.

Модернізація мереж

Для ефективного розвитку відновлюваної енергетики та розподіленої генерації потрібно впровадження автоматизованих розумних мереж (Smart Grids). Широке впровадження розумних мереж зроблять енергосистему менш вразливою до ворожих ракетних атак, а також дозволить гарантовано забезпечити живлення об’єктів критичної інфраструктури за будь-яких сценаріїв. Довгостроково це допоможе оптимізувати використання сонячної та вітрової енергії та зменшити залежність від традиційних централізованих джерел.

Важливий етап модернізації енергосистеми — впровадження мікромереж, які можуть забезпечити енергетичну стійкість на рівні окремих громад або підприємств. Це потребує модернізації розподільчих мереж, зокрема встановлення нових трансформаторних підстанцій, автоматизованих систем управління та релейного захисту, а також заміни електромеханічних лічильників на смарт-лічильники.

Для надійного та гарантованого електропостачання критичної інфраструктури також треба передбачити інвестиції в акумуляторні системи зберігання енергії (Energy Storage). Розумні мережі в поєднанні з накопичувачами дозволять забезпечити стабільне електропостачання критичних об’єктів навіть під час масштабних відключень та уражень великих вузлів енергосистеми. Йдеться як про великі акумуляторні батареї на сонячних та вітрових електростанціях, так і про встановлення систем зберігання на боці промислових споживачів (що захистить виробниче обладнання та процеси від перебоїв в електропостачанні) та муніципальних підприємств (напр. водоканалів, теплокомуненерго, електротранспорту).

Для децентралізації виробництва електроенергії треба стимулювати розвиток локальних енергетичних кооперативів та мікромереж, які дозволять громадам самостійно виробляти та зберігати е лектроенергію. В поєднанні з упровадженням розумних мереж це зменшить навантаження на центральну мережу, підвищить надійність всієї енергосистеми та гарантуватиме місцеве енергопостачання в умовах масштабних відключень.

Інвестиції в енергосистему: пріоритети

Розвиток розподіленої генерації, розумних мереж та систем накопичення енергії потребує залучення великих приватних інвестицій та міжнародної підтримки. Для цього є механізми використання фінансових інструментів, таких як зелені облігації та державні гранти. Співпраця з міжнародними партнерами може забезпечити доступ до новітніх технологій та експертизи.

Але поки що Укарїна дуже далека від цього — ми знову танцюємо на граблях і намагаємося відбудовати вугільні теплові електростанції, куди знов і знов прилітають ракети та дрони.

Розгортання розумних мереж та децентралізованої генерації вже поступово впроваджується в містах, але перешкоди при підключені до застарілого мережевого обладнання місцевих обленерго та ризики підвищення цін на газ для децентралізованої балансуючої генерації у майбутньому гальмують процес. Особливо коли у власників обленерго відсутня зацікавленість вкладати гроші у мережеве обладнання.

Для розрахунку потреб такої перебудови пострадянських обленерго до сучасних стандартів європейських операторів систем розподілу (ОСР), а також для розгляду можливості паралельної роботи з мікромережами треба розуміти, що досі програми встановлення електронних лічильників не виконані на 100%, а системи автоматики та релейного захисту на більшості трансформаторних підстанцій досі велика розкіш. 

Уряд повинен провести всебічний та об’єктивний аудит історичних проектів-довгобудів, таких як 3 та 4 блоки Хмельницької АЕС, будівництво Канівської ГАЕС, розширення Дністровського енерговузла, щоб визначити їхню відповідність сучасним реаліям, включаючи військові загрози. Потрібно провести не лише аналіз фінансових витрат і ризиків, пов'язаних із продовженням цих великих проектів, а й оцінити їхню вразливість до ворожих ракетних атак. Результатом цього аудиту має стати прийняття рішення про зупинку або продовження робіт на кожному з цих об'єктів.

Замість добудовувати застарілі об'єкти Україна має зосередитися на впровадженні сучасних технологій — розподіленій генерації, розумних мережах, системах накопичення.

За попередніми оцінками, модернізація української енергетичної системи може коштувати від $10 млрд до $15 млрд, залежно від масштабів впровадження нових технологій. Повна реалізація програми модернізації може зайняти від 5 до 10 років, залежно від доступності фінансування та технічних можливостей.

А ось перспектива добудови ядерних об'єктів на українських АЕС та інших енергетичних довгобудів в таких умовах є доволі сумнівною. У світлі нових викликів Україна повинна переглянути свої плани щодо добудови ядерних об'єктів на основі радянських технологій. Продовження будівництва застарілих великих проєктів на Хмельницькій АЕС, Канівській ГАЕС та Дністровській ГАЕС безперспективне через їхню невідповідність сучасним вимогам до безпеки та ефективності, а також небезпечне в умовах постійних ракетних атак. Наслідком можуть бути високі воєнні ризики та додатковий економічний тягар для країни.

Замість створення умов для приватних інвестицій в енергетику ми знову чуємо про "закопування" державних грошей під Чигирином з казками про добудову 4 атомних блоків, але це може бути реалізовано в кращому сценарії лише за 10-15 років. І знов виникне питання, а куди везти ядерні відходи і чи є відповідні потужності переробки та схову.

Проблеми вугільної енергетики і закриття шахт

Однією з найбільших проблем української енергетики були застарілі вугільні теплові електростанції (ТЕС). Більшість із них побудовані ще за радянських часів і критично зносилися ще до масованих російських атак. Витрата палива на українських ТЕС була в 1,5 раза вищою, ніж в середньому в Європі, ще до повномасштабного вторгнення. Висока зношеність обладнання, низька ефективність та значні екологічні загрози робили їх експлуатацію економічно невигідною та небезпечною. Тепер більшість блоків просто знищена під час ракетних атак.

Вугільні ТЕС традиційно були основою енергетичної системи України, але в умовах сучасних викликів їхнє подальше існування стає дедалі менш виправданим. Більше того, видобуток вугілля в Україні, особливо на Донбасі, постійно скорочується через воєнні дії, що робить забезпечення вугільних ТЕС паливом ще більш проблематичним.

Закриття вугільних шахт та поступове виведення з експлуатації ТЕС — це важливі кроки на шляху до декарбонізації енергетичної системи України та переходу до нової, сучасної енергетики – розподіленої, розумної та низьковуглецевої. Вивільнені людські ресурси можуть бути перенаправлені на розвиток відновлювальних джерел енергії, перебудову та модернізацію інфраструктури.

Важливо також зазначити, що перехід до ВДЕ та закриття вугільних шахт вимагає ретельного планування та соціального захисту працівників, які можуть втратити роботу. Державна підтримка у вигляді перекваліфікації, соціальних програм та стимулювання створення нових робочих місць у галузі ВДЕ має стати невід'ємною частиною цього процесу. Належної та збалансованої політики у вугільному секторі досі бракує, а галузь замість реструктуризації живе від одного корупційного скандалу до іншого.

Зупинка транзиту російських газу та нафти через Україну

Захоплення газовимірювальної станції у Суджі, розташованої у Курській області Росії, українськими військами має значний геополітичний вплив. Ця стратегічна інфраструктура, яка контролює важливі енергетичні потоки, стала вагомим військовим трофеєм для України. Її захоплення показує здатність українських сил проводити успішні операції на території агресора і може стати потужним інструментом у дипломатичних переговорах.

Транзит російського газу та нафти через Україну довгий час був одним із джерел суттєвих доходів для країни. Однак в умовах війни ця залежність стала критичною загрозою. Росія використовує енергетичні ресурси як зброю у гібридній війні, що зумовлює потребу у радикальних рішеннях. Зупинка транзиту російських енергоресурсів є важливим кроком до повного розірвання економічних зв'язків з агресором та посилення енергетичної безпеки України.

Цей крок також важливий з погляду міжнародної політики, бо він демонструє готовність України повністю відмовитися від російських енергоресурсів, що відповідає загальній стратегії Європейського Союзу на усунення залежності від російського газу та нафти до 2027 р.

Проте для реалізації цього рішення необхідно врахувати технічні та економічні складності, пов'язані з перебудовою газотранспортної системи (ГТС) та стабілізацією енергетичного ринку всередині країни. Політичні загравання з пошуком шляхів продовження російського транзиту через посередників, як-то Азербайджан, не додають впевненості щодо послідовності енергетичної політики і далі підштовхують агресора на активні дії проти України.

У разі зупинки транзиту газу своєю територією Україна справді втратить певний обсяг фінансових надходжень, але неспівмірно менше ніж РФ і менше, ніж може отримати від ЄС та США для модернізації та декарбонізації енергосистеми. Так, за останні три роки РФ практично втратила ринки трубопровідного газу при цьому наростила експорт танкерним флотом. Україні доведеться підвищити внутрішні ціни на транспортування газу, бо великі компресорні не завжди ефективні на малих обсягах. Це питання абсолютно технічне і ОГТСУ вже має варіанти для експлуатації системи за відсутності транзиту.

Існують і безпекові ризики, як-то потрапляння ракет у компресорні станції, але ворожі атаки здійснюються масовано з великою кількістю цілей в енергетиці. І це можуть бути трансформаторні підстанції, що відповідають за видачу потужності АЕС в енергосистему, газові сховища, чи компресорні станції, що спрямовують газ у Європу.

Навіть гірша ситуація відбувається з транзитом нафти, на якому РФ заробляє $6 млрд на рік, а Україна — лише 240 млн. Політики поки що не знають, як зупинити транзит. З одного боку, це ключ до керування домовленостями з владою Угорщини, Словаччини та іншими європейськими урядами, "залежними" від Росії та внутрішнього електорату, з іншого боку — це "кривава" нафта, дохід від якої точно потрапляє у Кремль.

Бізнес і держава: куди прямуємо?

Енергетична стратегія України в умовах повномасштабної війни повинна базуватися на комплексному підході, що включає зупинку транзиту російських енергоресурсів, децентралізацію та модернізацію енергетичної системи. Це дозволить не лише забезпечити енергетичну безпеку країни, а й сприяти нашому стрімкому економічному розвитку та інтеграції до європейського енергетичного ринку.

Важливим елементом цієї стратегії є поступова відмова від застарілих вугільних ТЕС та шахт, які більше не можуть ефективно виконувати свої функції та вразливі до ворожих атак. Інвестиції в нові технології, розвиток ВДЕ та підтримка енергетичної стійкості мають стати пріоритетами державної політики.

Реалізація цієї стратегії вимагає рішучих дій з боку держави, впровадження інновацій та активної співпраці з приватним бізнесом, технологічними компаніями та міжнародними партнерами. Відмова від застарілих радянсько-російських проектів на користь сучасних технологій, розвиток стійкості громад та створення ефективного ринку зберігання енергії стануть запорукою успішного майбутнього України з погляду енергетики.

Україна має всі можливості для того, щоб стати лідером у сфері енергетичних інновацій та забезпечити собі енергетичну незалежність. Але для цього необхідні політична воля, підтримка з боку держави у вигляді створення сприятливих умов для приватних інвесторів та готовність до змін з боку усіх учасників енергетичного ринку.