Дві тенденції формування глобальних ланцюжків додаткової вартості — і всі "бац, бац та мимо". Мимо нас

За даними провідних аналітичних компаній, таких наприклад, як The Boston Consulting Group (BCG), McKinsey, найближчим часом концепція "довгих" та мережевих ланцюжків додаткової вартості поступиться місцем двом новим концепціям, які стануть домінантними:

• решоринг — повернення виробництв назад на батьківщину;
• ніаршоринг — переміщення виробництв (промисловий аутсорсинг) до країни, що знаходиться поряд з основним ринком збуту.

Для США базою для ніаршорінгу стає Туреччина та ряд країн Латинської Америки, для ЄС – Туреччина.

Про ці ж глобальні тенденції пишуть і організації ЮНКТАД та ЮНІДО при ООН, які вивчають принципи руху глобальних інвестицій та промислового розвитку у світі.

На прикладному рівні — це означає "китаїзацію" Туреччини, про яку я нещодавно писав.

Тільки невеликий зріз новин щодо Туреччині за останні дні (на тлі "кризи" з лірою, як у нас люблять писати):

• найбільший готельний оператор Accor Group значну частину свого портфеля сформує за рахунок нових придбань турецької нерухомості;
• IKEA перенесе частину своїх виробництв із азіатських країн до Туреччини.
• Компанія Kaga Electronics з 2022 року налагодить у Туреччині виробництво друкованих плат, попутно згортаючи свої виробництва в Азії.

І подібних повідомлень безліч.

Решоринг, тобто повернення свого, нам за визначенням не загрожує — у нас нічого немає в частині виробництв, розміщених в інших країнах, крім кількох олігархічних бізнес-проектів.

А ось за ніаршоринг, тобто за надання своїх промислових майданчиків під глобальні технологічні ланцюжки, що скорочуються, ми могли б поборотися, адже Україна знаходиться поряд з ЄС, має зручну логістику і транспортне сполучення з Європою, укладено угоду про ЗВТ.

Але в цьому питанні ми не тільки вже програли Туреччині, а й програємо Північній Африці: Єгипту, Тунісу, Марокко.

За всіма базовими факторами промислового розвитку ми маємо просто вбивчу внутрішню політику: ціна на енергоресурси, людський капітал (освіта, наука, медицина), рівень ризиків, розвиток інфраструктури.

До речі, деградація промисловості та людського капіталу – це взаємопов'язані процеси: згідно з дослідженнями тих же МcKinsey, витрати промисловості у структурі НДДКР складають:

• 89% — у Німеччині та Південній Кореї;
• 87% — у Китаї та Японії;
• 67% — у США;
• 69% — у Мексиці.

Питома вага промисловості Німеччини, США та Японії у загальному обсязі патентів досягає 73%.

Тобто без промисловості не буде якісної системи освіти, науки, не буде попиту на інновації висококваліфікованих робітничих кадрів.

Натомість аналітики нашого НБУ "радіють" девальвації турецької ліри, приховано думаючи, що ось зараз турки здадуться і перейдуть у формат монетарного мейнстриму, принагідно знищуючи свій промисловий потенціал.

Це така специфічна радість.

Так само людина, яка поглинута своїм пороком або зробила неправильний вчинок, отримує задоволення від того, що і хтось інший, хто йшов правильним шляхом, вляпався в ці ж проблеми.

Якесь заспокоєння та внутрішній комплекс неправоти — мовляв, ми все правильно робили, хоч це й призвело до негативних результатів.

Ну а поки що в аналітичному звіті з промислового потенціалу "Global Manufacturing Risk Index 2020" України та її промислових майданчиків немає.

Проте є майже всі наші регіональні конкуренти: Туреччина, Чехія, Угорщина, Румунія, РФ, Польща.

І є Північна Африка.