Два тижні війни. Що відбувається навколо України та які інтереси зовнішніх гравців

Почну зі США, бо тут закручується надзвичайно цікава геополітична гра.

Вторгнення РФ в Україну дозволило США перейти до "плану Б" щодо Росії. Якщо не вдалося "нейтралізувати" \ "заморозити" російський напрямок через політичний компроміс, значить курс буде на ослаблення через ескалацію, санкції та тиск.

Добре, що Росія сама підвела до цього варіанту, прийнявши недалекоглядне і незграбне рішення вторгнутися в Україну і обвалити свою зовнішню політику останніх 15 років.

Кінцева мета США не змінилася — перемогти у глобальному протистоянні з Китаєм.

Війна в Україні сформувала у Штатів кілька тактичних, ситуативних інтересів на цьому напрямі, не всі з яких, на жаль, безпосередньо пов'язані з Україною, але можуть наблизити їх до вищезгаданої кінцевої мети:

1. Витіснити РФ з нафтогазового ринку або зменшити її частку. Частину ринку зайняти самим. І тому вони навіть "розгорнулися над Атлантикою" відразу у кількох питаннях.

По-перше, розпочали переговори з президентом Венесуели Ніколасом Мадуро, якого ще недавно навіть не визнавали, щоб звільнити з-під санкцій венесуельську нафту.

По-друге, прискорили переговори про підписання "ядерної угоди" з Іраном, щоб пустити іранську нафту на ринок та посунути російську.

По-третє, вийшли на прямий контакт із самопроголошеним лівійським урядом на сході, який раніше навіть не визнавали, а робили ставку на західний уряд на чолі з Абдель-Хамідом Дбейбой.

По-четверте, розпочали торги із Саудією та ОАЕ, щоб вони збільшили видобуток нафти в рамках ОПЕК. Байден навіть готовий порушити свою важливу відмову розмовляти з Мухаммедом бін Сальманом заради цього.

2. Перехопити в РФ перетікання зернових поставок та посилити свої позиції у світовій продовольчій політиці. Нині через війну дефіцит відчувають багато країн Близького Сходу та Африки. Штати — одні з лідерів ринку разом із Канадою, Австралією, Францією та іншими.

3. Обкласти Росію середньо- і довгостроковими санкціями, посиливши технологічний розрив з рештою світу, створюючи ґрунт або під компроміс у майбутньому, або під зміну еліт більш прийнятних для Вашингтона.

По суті, це продовження санкційної логіки 2014-2015 років, яку ми з колегою Ігарем Тишкевічем описували у доповіді, присвяченій санкціям проти РФ.

4. Зміцнити позиції проамериканських сил у Європі на хвилі солідаризації з Україною та необхідності стримувати російську військову загрозу. Не тільки у традиційно проамериканських Польщі або країнах Балтії, але й у Західній Європі, наприклад, умовляючи Фінляндію та Швецію вступити до НАТО, а Німеччину - збільшити витрати на Альянс.

5. По можливості, підвести під логіку антиросійських санкцій Китай, створюючи реальність, в якій є лише дві сторони історії, що відбувається на наших очах, — правильна і неправильна, "за нас чи проти нас", моральна і аморальна, третього шляху не дано. Ключове для США переконати європейців у тому, що КНР теж зло, яке допомагає Росії. Це, по суті, продовження спроб Байдена в 2021 році сколотити нову глобальну західну коаліцію проти Китаю на базі союзу США, Європи та азіатських партнерів.

Для України всі пункти, пов'язані з ослабленням РФ, тактично вигідні, оскільки дозволяють збільшувати ризики та витрати противника на війну з нами, змушуючи зрештою пом'якшувати свої вимоги на переговорах.

Однак довгостроково не вся політика США йде нам у плюс.

Зокрема, за підсумками двох тижнів видно, що Штати коригують свою санкційну політику виходячи зі своїх побажань, а не реальних військових та гуманітарних потреб України.

Вони дуже обережно вивіряють кожен крок, включаючи питання передачі техніки і озброєнь. Імовірно, вони мають намір виснажувати Росію настільки, скільки потрібно для досягнення всіх вищевказаних пунктів. Настрої у Києві для них не є найголовнішими при прийнятті рішень. Чим глибше Росія втягуватиметься у війну на території України, чим більше виснажуватиметься, тим для них краще і простіше.

Для нас це теж добре, але чим довше триває війна, тим більша шкода наноситься інфраструктурі, тим більше гине людей, тим складнішою стає гуманітарна ситуація, тим більше виснажуються і наші ресурси, які теж не бездонні.

Ну і не забуваємо про проміжні вибори до Конгресу у листопаді цього року. Байдену дуже потрібно показати добрий результат, інакше він втрачає обидві палати парламенту. А це обнулює всі його амбітні проекти у внутрішній політиці, на які він просив трильйони доларів.

Цинічно кажучи, українська історія добре лягає в електоральну логіку демократів майже за всіма пунктами, включно з темою глобальної боротьби демократій проти автократій.

У нашому випадку необхідно звертатися безпосередньо до американських виборців і населення, щоб коригувати зовнішню політику США на свою користь через громадську думку, щоб вони не затягували цю війну ручним управлінням санкцій заради того, щоб підняти гроші за рахунок експансії на кількох ринках, а також надали ту допомогу, якої ми зараз реально потребуємо.

Популярність президента України на Заході зараз дає змогу це робити. Питання лише у налаштуванні каналів комунікації англійською та іншими мовами.

А Росія у будь-якому разі буде у програші.