Два роки з Європою. Як Україні повністю інтегруватися в континентальний енергоринок
На шляху до повного об'єднання українського енергетичного ринку з європейським ще багато перешкод. Які завдання потрібно виконати?
16 березня 2022 р., в розпалі російської війни проти нашої країни, українська енергетична система синхронізувалась із об’єднаною енергосистемою країн континентальної Європи ENTSO-E. Спершу це дало можливість нам нарощувати експорт до країн ЄС, які переживали гостру енергетичну кризу на фоні обмеження поставок Газпромом. Проте з осені 2022-го це об´єднання допомогло нам вистояти проти російського енергетичного терору. Імпорт електроенергії із країн ЄС дозволяв хоча б частково покрити дефіцит в енергосистеми і скоротити інтервали відключень.
Ми від’єднались від російської енергосистеми буквально за кілька годин до початку повномасштабного вторгнення. На моє переконання (і є факти для того, щоб так вважати) росіяни не розраховували, що ми підключимося до європейської енергосистеми, і взагалі планували свої дії так, щоб ми й відключитись від їхньої енергосистеми не встигли. Складно уявити, як би ми проходили зиму 2022-2023 рр., якби працювали в ізольованому режимі чи взагалі в одній енергосистеми із ворогом.
Протягом цих двох років Україна, і зокрема системний оператор Укренерго, вживали заходів для подальшого об’єднання української енергосистеми з європейською: збільшувались дозволені обсяги імпорту та експорту електроенергії, Укренерго стала повноправним членом ENTSO-E на основі повної відповідності енергосистеми України вимогам синхронізації.
Та дуже багато роботи ще попереду, кінцевої матою якої має стати повна інтеграція українського енергоринку із європейським.
Найперше завдання — збільшити дозволені обсяги імпорту та експорту електроенергії. Передусім ідеться про експорт, адже дозволена потужність експорту (550 МВт) суттєво менша за дозволений імпорт (1700 МВт). Тому протягом минулих двох тижнів ми неодноразово вичерпували можливості експорту. І протягом весни, коли зростатиме генерація з відновлюваних джерел, ця ситуація повторюватиметься.
Проте згодом ми будемо обмежені фізичними можливостями — потужностями наявних міждержавних ліній електропередачі. Нам потрібно будувати нові лінії, щоб забезпечити перетоки потужністю не менш як 10 ГВт у майбутньому.
Крім нарощення фізичної спорідненості української енергосистеми з європейською, потрібно рухатися до об’єднання ринків — маркет-каплінгу.
І сьогодні шлях до цієї мети сповнений викликів. Національне регулювання має повністю відповідати європейському. Потрібно ухвалити рішення стосовно моделі номінованого оператора ринку NEMO (єдиний оператор чи конкурентна модель з кількома). Криза ліквідності та борги, в яких сьогодні потопає електроенергетика — не лише загроза для національних компаній, а й перешкода для простоти та успішності маркет-каплінгу. Цінові обмеження на ринку (прайскепи) доведеться привести у відповідність із європейським регулюванням.
Разом із маркет-каплінгом потрібно буде привести балансування енергосистеми у відповідність до європейських правил, коли Україна стане учасником міждержавного балансування. Це мало би стати останнім етапом інтеграції українського ринку до загальноєвропейського і забезпечило би підвищення гнучкості енергосистеми. Щоправда, забезпечення гнучкості потребує будівництва пікових та напівпікових потужностей; потреба у них лише загострилася після російського енерготерору і руйнування значної частини маневрової генерації. А без ринкових правил не буде ані нових потужностей, ані маркет-каплінгу.
Інакше кажучи, формула проста: хочеш в європейський енергоринок — починай будувати реальний ринок у себе.