Демонстрація влади. Промова Путіна очима психолога
Володимир Володимирович Путін регулярно надає можливість провести найцікавіші психологічні спостереження. Його повчальна лекція з історії України та процедура збирання думок від членів Ради безпеки дозволяє сформулювати кілька корисних невербальних висновків
Почнемо з лекції.
Звернення Путіна до росіян зайняло цілу годину. Опустимо вербальний бік і сконцентруємося на невербаліці (хоча її в цьому виступі дуже мало).
Поза Путіна практично не змінюється протягом усієї лекції. Він сидить навмисне розслаблено: відкинувся в кріслі, повернувся боком, трохи навіть сповз під стіл, настільки його положення розслаблене. Руки торкаються краю столу і всі рухи руками обмежені невеликим простором на рівні грудей, жести дещо мляві та одноманітні, економні, без енергії. Так жестикулюють і сидять люди, які говорять про щось звичайне або давно вирішене.
Така невербальна картина свідчить про спокій і невимушеність, якби не один нюанс – Путін сидить у такій позі цілу годину. Можна припустити, що людина настільки відчуває комфорт і спокій, розмірковуючи про війну, що навіть не виповзає з-під столу, але очевидно, що це не так. Подібна картина застиглого спокою формується свідомо та спеціально для досягнення заздалегідь продуманої мети – продемонструвати спокій, коли відчувається його нестача.
При цьому дрібніші рухи та акценти не мають великого значення: Путін покашлював (імовірна ознака хвилювання), коли говорив про бази НАТО в Україні; його міміка висловлювала зневагу, що він відгукувався про "народні республіки". Це деталі, які не впливають загалом на картину – Путін СТАРАЄТЬСЯ демонструвати спокій і розслабленість.
Друга частина – трансляція наради Російської Ради безпеки.
То була дуже дивна трансляція. Час на годиннику у Шойгу відстав на кілька годин, виступ Генерального прокурора та мера Москви взагалі вирізали, спіч Матвієнко складався з грубих склейок. Ясно, що показали лише те, що можна було показати.
Поведінка Путіна була демонстративно нудною. Під час виступу своїх підлеглих він оглядав стелю, колупався в нігтях, крутив ручку, робив відчужений погляд і явно нудьгував. Включався лише під час скоєних ляпів з боку підопічних або коли підхоплював висловлену думку і посилював її аргументацією. Ось ця демонстративна нудьга є чітким сигналом неповаги до своїх підлеглих. Отже – чітким сигналом демонстрації власної влади.
Безперечно, жодного збору думок не було. Була чітка процедура збору сигналів лояльності та покарання на неправильно вгаданий вектор. І тут іще дивнішим виглядає кейс Патрушева. З одного боку, можливо, він справді дістав Путіна своєю гнучкістю та відсутністю власної думки (що в умовах Кремля, за ідеєю, є конкурентною перевагою), але з іншого боку – навіщо демонструвати це на всю країну? Щоб що?
Отримав і Наришкін зі своїм передчасним оголошенням планів виходу за межі адмінкордонів областей.
Отже, демонстративна нудьга Путіна, роздача принизливих доган підлеглим і помилковість висловлювань верхівки Кремля може свідчити про те, що головна гра Путіна спрямована не назовні, а всередину. Його увага зосереджена на тому, як поводяться його підлеглі, як вони вгадують його напрямок. Тобто вони не знають, що буде, їм доводиться гадати. Або вони настільки стривожені та схвильовані, що не розуміють, чого саме від них чекають.
Путін задає однозначний ідеологічний напрямок та консолідує еліту. Він демонструє штучний спокій і холоднокровну агресію стосовно своїх. Очевидно, що зараз для Володимира Путіна важливіше продемонструвати свою владу, щоби ні в кого всередині країни не виникло сумніву, що він здатний її здійснювати.
