Цуґцванґ на Геловін. Чому український МЗС страшніший, ніж вихід РФ із зернової угоди

Щойно Україна всупереч логіці та здоровому глузду разом із Іраном та Росією підтримала резолюцію ГА ООН щодо необхідності ядерного роззброєння Ізраїлю, як Росія на знак подяки випустила за півсотні ракет по українській енергетичній інфраструктурі.

Авжеж, "після цього" не означає "внаслідок цього", тим більше що сьогоднішній удар подається як помста за суботній врожай "бавовни" на севастопольській базі Чорноморського флоту. Однак вийшло символічно. І символічно в квадраті, враховуючи, що Росія фактично перетворилась на європейську Хезболлу, поклавши терор в основу своєї воєнної стратегії.

Тому, за великим рахунком, байдуже, який привід використовує Кремль для ударів по нашій інфраструктурі. Втомлений Керченський міст чи нездужалий флагман – це не має значення.

Що має значення – те, що цей терор не працює. Навіть у якості знаряддя посилення переговорної позиції. Кремль докладає титанічних зусиль, щоб із ним почали говорити – і Україна, і Захід. Однак активізація зусиль і п'ятих колон на кшталт угорського уряду Віктора Орбана, і корисних ідіотів типу Ілона Маска й конгресмена Пола Госара не приносить результатів.

"Призупинення участі в реалізації угод із вивезення сіськогосподарської продукції з українських портів", як це сформулювало МЗС РФ (а простіше кажучи – вихід із зернової угоди) стало черговою спробою "примусу до перемовин", а сьогоднішні удари мали додати їй переконливості. Однак вийшов черговий пшик. І, схоже, – найепічніший.

Міжнародний тиск змусив Росію піти на зернову угоду, і вона задекларувала своє до неї ставлення, в перший же день її дії, 30 липня, завдавши удару по одеському елеватору. Відтоді Москва неодноразово намагалася саботувати дію угоди. Зокрема, зусиллями російської сторони в Спільному Координаційному Центрі час очікування інспекцій в Мармуровому морі збільшився з двох діб на початку вересня до двох тижнів у жовтні. А повідомлення "неназваних суден", які "бачили міну" – фактично варіація на тему телефонного тероризму – неодноразово гальмували вихід балкерів з українських портів.

Тепер дійшло до "призупинення участі". З пікантним формулюванням: ""у зв'язку з діями українських збройних сил,… спрямованими, зокрема, проти російських суден, що забезпечують функціонування вказаного гуманітарного коридору". От тільки їхнє забезпечення, згідно з умовами угоди, зводилося до ненаближення, незагрожування та ненападу як на судна, так і об'єкти інфраструктури, , залучені до ініціативи.

Демарш, вочевидь, будувався на розрахунку, що відкликання Росією гарантій безпеки (а по факту – пряма загроза) для суден-учасників змусить їхніх власників припинити участь у роботі програми. Та це, вочевидь, не спрацювало: Україна, Туреччина та ООН погодили рух суден гуманітарним коридором на 31 жовтня, та 12 кораблів таки вийшли в море з портів "Одеса", "Чорноморськ" та "Південний". Це 354,5 тис. тонн зерна для країн Африки, Азії та Європи.

Росію про це поставили до відома – і нічого не трапилось. Єдиний відомий їй механізм комунікації – підвищення ставок – знову зіграв проти Кремля. Ба більше, Реджеп Ердоган тим самим кинув виклик Владіміру Путіну, адже Туреччина фактично взяла на себе убезпечення ініціативи.

Відтак, завдавати ударів по цивільних суднах третіх країн Росія не може: це призведе до розширення конфлікту. Як мінімум – за рахунок Туреччини. Мінувати зернові коридори – це з сильно відмінною від нуля долею ймовірності викличе відповідь НАТО. Приміром, шляхом залучення до їхнього убезпечення 2 постійної протимінної групи. Залучення її тральників до гуманітарного розмінування важко інтерпретувати як участь у бойових діях – а в якості casus belli її можна продати хіба внутрішньоросійській аудиторії. Звісно, ще лишається варіант із перекриттям певних районів під приводом навчань, але він не може перекрити всіх коридорів. Удари ж по залученій до зернового експорту портовій інфраструктурі цілком можуть стимулювати визнання російського режиму терористичним. Це черговий цуґцванґ – навіть попри стрибок цін на зернові ф'ючерси останніх днів. Символічно, що він відбувається на Геловін — особливо в контексті риторики "десатанізації".

Втім, якщо говорити суто прагматично, коридор можливостей, в якому може діяти Росія, звужується. Тому для нас принципово важливо акумулювати будь-яку підтримку й блокувати будь-які спроби примусу до перемир'я. А це, серед іншого, означає, не робити необачних кроків на зовнішньополітичній арені. Тим більше що завтрашні вибори в Ізраїлі можуть повернути в активну політику екс-прем'єра Беньяміна Нетаньяху. А 8 листопада в США відбудуться проміжні вибори, на яких можуть посилитись позиції прибічників Дональда Трампа. Обоє, як відомо, неодноразово демонстрували схильність до "великих угод". Зокрема, з Кремлем.