Чому росіяни не бунтують?
Звичайно, є велика спокуса пояснити це тим, що вони ідіоти. Але перш, ніж давати такі дефініції, ми маємо зрозуміти один з ключових аспектів їхнього мислення
А мислення у них виключно архаїчне (міфологічне), де один із ключових моментів є очікування дива і страх за виживання. Простіше кажучи, у формулі "якщо можна щось зробити (ризикнути) і отримати прибуток або нічого не робити і все залишиться як є", архаїчне мислення підказує не ризикувати.
В первісних суспільствах це пов‘язано зі страхом голоду і смерті від насильства. У росіян страх дещо інший. Він, як би це парадоксально не звучало — віртуальний. Реальні загрози поки що (наголошую, поки що) лякають їх менше віртуальних.
Російська влада загнала свій народ у віртуальну пастку. І пастка ця полягає у двох базових страхах. На вищому рівні росіянин страшенно боїться розвалу Росії (це домінантний, хоч і абсолютно вигаданий, страх втрати вєлічія). На нижчому рівні він боїться влади, але не може проти неї протестувати, бо протест, в голові росіянина, дорівнює розвалу країни (чергова принесена заходом кольорова революція). Власне, домінування страху розвалу країни через протест проти влади, яка веде країну в безодню, і робить росіянина бараном, який іде на заклання.
Чи є просвіток в кінці цього тунелю? Звичайно, є. Він знаходиться, знову-таки, в архаїчній системі мислення. І він називається холодильник. Простіше кажучи, санкції. Плюс, звичайно, поразки на фронті. Одне без одного не працює виключно через одну причину: причиною для гордості у росіянина є тільки армія. Наголошую: тільки армія. Якщо в тебе пропадає першопричина для гордості — ти втрачаєш один із сенсів свого існування. А в купі з відсутністю картини майбутнього (зараз росіянин не має картини майбутнього взагалі) і пустим холодильником, ти отримуєш повний депресивний набір, який виллється в агресію проти влади.
Тут ми маємо зрозуміти одну важливу річ: зараз, у своєму внутрішньому монолозі, росіянин весь час апелює до Заходу і весь час намагається йому щось довести (класична травма тяжкого дитинства). І єдине, що він може зробити — це говорити про "кузькіну мать". Але з певного моменту навіть найбільш рептилоїдний росіянин розуміє, що словами про "кузькіну мать" війни не виграються.
Поки вони живуть в ілюзії про наявність "плану Б", тому вони й проковтнули і мобілізацію, і Херсон. Але ілюзія триватиме не більше 3-4 місяців. Далі вони почнуть розуміти: ніякого "плану Б" нема. Є тільки дорога на заклання.
Звичайно, життя буде вносити свої корективи. І головна загроза: Путін з певного моменту живе за формулою: "не треба здаватися, час працює на нього". Так він переламав ситуацію в Венесуелі та в Сирії. І він вважає, що так він зможе зробити і в Україні. Зупинити цю історію, як би це дивно не звучало, крім армії може тільки внутрішньоросійська соціологія. На жаль, на Заході мало хто це розуміє.