Блага цивілізації в добу блекауту. Як електромобіль рятує від голодних підлітків

Коли вчора ввечері The Washington Post повідомила, що в Конгресі США знайшлося три десятки корисних ідіотів, які закликали Джо Байдена до перемовин з Володимиром Путіним, поки той не довів планету до Армагедону, в моєму домі локальний армагедончик уже стався. Двоє дітей-школярів носорогами носилися в темряві, підсвічуючи ліхтариками майже розряджених за години байдикування в шкільному укритті телефонів, шукаючи папугу, якого пітьма поглинула буквально на злеті й змусила приземлитись десь на підлозі. Крилань Тюльпан ніяк не видавав своєї присутності й категорично відмовлявся відгукатись навіть на обіцянку жмені горіхів. Мобілки здохли з інтервалом у хвилини дві. Десь із гуркотом впала швабра. Пролунала тирада, яка зробила би честь вантажникам з порту мого дитинства. За нею – ошаліле "Ти що?!" й демонічний регіт підлітка (подумки відзначаю, що пан мають сякі-такі знання й певну уяву). Писк "Вибачте!" від юної леді.

Розумію, що попрацювати більше не вдасться. Комп іще тримає заряд, але вай-фай відвалився, а з мобільного інтернету в наших палестинах під час (колись рідкісних) відключень світла і в кращі часи толку було небагато. Отже, пора діяти. Шукаю нормальний ліхтар. Це той іще квест, бо комфорт нашого сімейного лігва зараз визначається правилом двох стін. Каремати, спальники, зарядки, дитячі підручники й наші книжки – все впереміжку.

Спрацьовує чуйка дружини. У жінок якийсь радар, не інакше. Вони завжди знають, що де лежить навіть у шафі підлітка. Вони знаходять безпечний шлях навіть по замінованій Lego підлозі. Вони відчувають світлодайні пристрої. Свічки, запальнички, ліхтарики. Вони поглядом вимкнуть темряву, коли горить дедлайн. За доступ до інтернету вони віддадуть вам усе світло світу. Ненадовго.

Човгаю в гараж, намагаючись не вбитись, перечепившись. Смикаю важіль капоту. Дзвінке "клац!". Інвертор 12/220. "Крокодили" на клеми акумулятора. Подовжувач. Кнопка "старт" у салоні. Добре мати "електричку". Пуск. Розкіш – цілих півтора кВт/год. Можна б і більше, маршова батарея дозволяє живити будинок хоч добу, хоч дві, ні в чому собі не відмовляючи — принаймні так твердять авторитетні заокеанські лайфхакери, в яких я підгледів цю схему. Але це дорожче. Значно дорожче. Тому потім. Колись. Можливо. А зараз – найнеобхідніше. Наразі фундамент нашої енергетичної піраміди Маслоу – це роутер, пара зарядок для телефонів, пара зарядок для леп-топів, світлодіодна настолка. Щастя.

Днем раніше було інакше. Тоді саме довелося провести польові випробування системи: з'ясувалось, що юні організми вимагають калорій саме тоді, коли приходить позаплановий блекаут. І побільше. Куди більше, ніж зазвичай. В клітці з вовками ваші шанси на виживання кращі, ніж поряд із голодними підлітками. Виявляється, при відключеній електриці енергетична цінність шоколаду, горіхів, печива та фруктів падає ледь не до нуля – темрява поглинає калорії так само, як вона поглинула нашого нещасного Тюльпана. З кінцями.

Чищена ще за світла картопля нарізАлась у романтичному мерехтінні свічок. Всі пальці цілі. Пуск. На тому кінці подовжувача мультиварка. Цигарка випаровується в три затяги. Смердить паленим пластиком. Обмотка дротів "прикурювача" для акумулятора розм'якшується на очах. Відключаю інвертор. Переставляю пару "крокодилів" на товстіші кабелі. Цигарка зникає. Потім іще одна. 5 хвилин. Політ нормальний. 10 хвилин. Політ нормальний. 20 хвилин: "Тату, вирубай!". В кухні розкішно пахне смаженою бульбою. Здобули.

…Сьогодні планове відключення знову почалося позапланово. Та ми вже навчені. В хаті тихо. Ґаджети заряджено. Інтернет є. В завбачливому світлі настолки Тюльпан спокійно долетів до своєї клітки – там усе-таки комфортніше, ніж ховатись під диваном. На зробленій з двох пивних банок спиртовці закипає вода на чай — між електрочайником та всім рештою вибір очевидний.