Азіатське турне Байдена у тіні України: короткі висновки
На мій погляд, поїздка президента США до Південної Кореї та Японії була потрібна Байдену для 5 речей:
1. Переконати союзників, що Китай є ворогом №1 на багато років уперед, а війна в Україні цю ситуацію не змінює. Те, що Байден підписав закон про виділення $40 млрд на потреби, пов'язані з Україною, саме під час поїздки, мало б сказати: як і Україну, США захищатимуть своїх партнерів. Ось переконайтеся в цьому.
2. Переконати союзників в Азії, що "трампівський" глобальний відхід США у внутрішні справи і зменшення їхньої залучення до регіональних процесів (що продовжив робити Байден) не торкнеться Азіатсько-Тихоокеанського регіону, навіть навпаки: Штати все ще віддані розвороту в Азію. Звідси і посил про готовність військовим шляхом захищати Тайвань, який, правда, потім Білий Дім оперативно скоригував, сказавши, що Байден не мав на увазі те, що сказав.
3. Запропонувати нарешті РЕАЛЬНУ альтернативу китайським проектам та інвестиціям, у тому числі на регіональному рівні. Для цього було запущено Індо-Тихоокеанську економічну рамкову програму (IPEF), що об'єднує 13 країн. Це мало стати противагою торішній регіональній зоні вільної торгівлі (RCEP), запущеній з благословення Піднебесної.
Проте учасники IPEF не отримали найбажанішого, на що багато хто сподівався: зниження тарифів та полегшеного доступу до ринків, у тому числі на американський. Тут Байден поки що не поспішає розгортати на 180 градусів торговельну політику Трампа.
А, ну ще туди не взяли Тайвань.
4. Вибори до Конгресу. Звичайно, куди ж без цього. Турне було важливим для того, щоб переконати американських виборців, що азіатський напрямок Байдена стратегічно правильний, ефективніший, ніж у Трампа. З цієї причини Байден їздив заводами великих азіатських корпорацій, які всі обіцяли йому відкрити в США заводи і працевлаштувати тисячі американців.
5. Форсувати процес цементування якогось регіонального порядку, який посилив би співпрацю США з азіатськими союзниками. Щось типу побудови якогось "а-ля НАТО" у цьому складному регіоні, хоча б із Південною Кореєю та Японією. З цим я пов'язую суто піар-заяву про те, що якби Радбез ООН розширився, Штати обов'язково підтягнули б туди Японію, яка дуже сподобалася японцям.
Візит був важливим, щоб не втрачати ініціативу та хватку, особливо після не найвдаліших для Штатів виборів на Філіппінах, колапсу консерваторів на виборах в Австралії та зміни влади у Південній Кореї.
Не можу сказати, що візит Байдена спричинив якийсь прорив. Все, як і раніше, складно. А з багатьох питань у Вашингтона поки що повноцінних відповідей немає, включаючи питання Північної Кореї, яке, очевидно, загостриться з приходом до влади консервативної адміністрації нового президента Юн Сок Йоля.
Однак це вперше за довгий час, коли Вашингтон намагається створити реальні альтернативи регіональним проектам Китаю і повторити те, що не вдалося Трампу на Близькому Сході — створення міцної автономної регіональної коаліції, яка дотримуватиметься американських інтересів, не залучаючи Штати безпосередньо.
