Асиметричні удари по колективному заходу. Що сказав і що мав на увазі Путін
Заяви Путіна для іноземних ЗМІ і, зокрема, обіцянка завдавати асиметричних ударів у відповідь на дозвіл Заходу застосовувати зброю по російських об'єктах відразу викликала хвилю роздумів про підняття ставок
Це і так, і ні. Так — тому що формально він досі цього не говорив. Ні — тому що, якби він вже міг завдати цих асиметричних ударів, він би їх давно завдав. А від того, що він сказав, такої можливості завтра в нього не зʼявиться. Правда, ГУ ГШ має активізуватися.
А тепер давайте по суті самої конференції.
1. Аудиторія. Як би це парадоксально не звучало, але все, що сказав Путін, адресувалося перш за все внутрішній аудиторії, яка черговий раз отримала ін'єкцію крутості Росії, яка може погрожувати США і їй за це нічого не буде.
2. Зовнішньо Путін виглядав доволі впевнено. Але дозволю собі припустити, що це впевненість людини, у якої фактично зникли всі варіанти розвитку подій, крім одного — найгіршого. Переговорне вікно переговорних можливостей із Заходом про часткове зняття санкцій в обмін на припинення війни та відхід з частини територій України Путін пропустив (на початку року таке вікно почало привідкриватися). А разом з цим він загнав себе в одновимірний простір: продовження війни заради збереження влади. Він не може зараз зупинитися, бо тоді посиплеться вся та внутрішньоросійська конструкція, яку він вибудовував.
Зупинка війни при Путіні можлива тепер за двох сценаріїв: повне знищення України (якнайменше, це означає перезавантаження української влади, підписання ряду "фінських" договорів зразка закінчення другої світової і, бажано, якийсь прообраз Ялти-2) або зростання потужності силовиків (ФСБ) до того рівня, коли будь-яка активність невдоволених зведеться до нуля. Цей варіант потрібен Путіну на випадок втручання зовнішнього фактора, коли Китай просто поставить ультиматум. Звичайно, життя буде вносити свої корективи, і чорних лебедів ніхто не відміняв. Проте всі інші варіанти закінчення війни можливі, перш за все, при мінімызаціі ролі Путіна в житті Росії.
3. Важливо зазначити, що говорив Путін про Китай. Як влучно зазначив один мій знайомий, все це нагадувало заяви сербів на початку Першої світової про те, що "нас з росіянами перемогти неможливо". Зараз ця формула зводиться до "нас з Китаєм майже два мільярди". Це позиція залежності, але ще раз повторюся: Путін говорив для внутрішньої аудиторії, а росіяни не просто змирилися з цим, а позитивно ставляться до цього союзу.
4. Асиметрична відповідь Заходу — це перш за все спроба створити політичні проблеми через ті чи інші протестні рухи. Звичайно, може йтися і про передачу С-300 хуситам, але перш за все — саме про сепаратистські рухи, напливи біженців тощо.
Це нові (точніше, нові-старі) реалії. Вони не страшніші й не гірші, ніж були вчора. Просто на перший план знову настирливо виходить стара теза про те, що виграє не той, в кого більше ресурсів (хоча це суперважливо), а той, в кого краща організація. І саме системність — наша ахілесова п'ята.