900 днів війни. Що змінилося в голові у Путіна?

1. Напевне, розпочати потрібно з того, що не дуже подобається українцям. Так от, повномасштабне вторгнення почалося перш за все через те, що Путін вважав цю війну не лише завершенням екзистенційного конфлікту зі знищення українців, як нації. Була ще друга, можливо, більш вагома причина: маленька переможна війна мала повернути Росії статус "третього полюса світу". Це базова причина цієї війни. Без усвідомлення цього нам складно буде робити певні прогнози щодо подальших дій Кремля.

2. Тепер власне, про зміни, які відбулися в голові у Путіна. Марш Пригожина став поворотною точкою для Путіна. Він зрозумів одну важливу річ: еліти бояться його настільки сильно, що він може все. В прямому значенні слова "все". До того, він все ж остерігався багатьох речей. Я розумію, що зараз багато хто почне говорити, що і до того він міг все, але це не так. У 2022 році дійшло до того, що Путін на певний момент навіть перетворився на "колективного Путіна" і змушений був принизливо для себе вибудовувати систему колективної відповідальності. Власне з цього моменту (після маршу Пригожина) можна метафорично говорити, що народився новий Путін, який запропонував росіянам нову національну ідею. Й ідея ця звучить так: Путін хоче жити максимально довго і померти в кріслі президента. Мова вже не йде про підручник історії чи щось інше. Головна ідея російської держави — довге і безхмарне життя Путіна. Ви спитаєте, а як же третій полюс світу? Ця ідея залишається, але тепер вона відкладається на невизначений час. Точніше час визначається життям Путіна. Він прекрасно розуміє, що технологічно (в значенні новітніх технологій, які визначають нинішню епоху), він не зможе зробити Росію третім полюсом. І тому, вся його стратегія на зовнішньому фронті зводиться до наступного: створення проблем конкурентам (хаотизація процесів), яка має призвести до повернення діалогу з Росією. Простіше кажучи, він буде пробувати створювати проблеми в будь-якій точці світу і головне, всередині країн-конкурентів з однієї сторони, а з іншої — буде вимагати сідати з ним за стіл переговорів. І тепер найнеприємніше для нас: Путін розуміє, що "розторгувати" Україною він вже не може. Для початку діалогу він буде продавати Заходу міф про вплив на вісь зла. Його нинішня гра — це продаж повітря. Точніше: він хоче "гарантувати" Заходу безпечність КНДР та Ірану, зрозумілі правила гри в Сахелі тощо, обмін на постійний діалог, частиною якого буде зняття санкцій. Ще раз наголошу — санкції, лише частина цього діалогу в розумінні Путіна.

3. Тепер щодо внутрішніх справ у РФ. Головна видима зміна — гола вечірка, яка стала Рубіконом для еліт. Маси до кінця її не зрозуміли, але тепер створені нові правила гри, суть яких зводиться до кафкіанськоі формули: "ви не знаєте за що вас буде покарано, але вас може бути покарано за все". Єдина можлива поведінка в цій системі координат — покора і "бути хорошим стосовно абʼюзера". Це базова установка влади, яку покірно сприйняли еліти. Протягом року, якщо нічого не буде особливо мінятися, це зрозуміють маси. Вони вже відчувають різке погіршення життя (дві третини росіян взагалі не мають заощаджень). Але влада рухається до того, що ще більша кількість росіян будуть жити на межі злиднів. При цьому, влада вибудовує не опричнину, як багато хто вважає. Кремль будує таку структуру суспільства, в якій є пасивна половина, яка не лише боїться влади і кориться їй (в Росії 400 років 99% суспільства боїться влади). Ця умовна половина є апологетами режиму, для яких створено дві міфологічні рамки: 1) вони проти змін, бо зміни означатимуть, що буде ще гірше (колись один мій знайомий це описав ситуацією з 90-х, коли йому не платили місяцями зарплату, а начальник цеху їм говорив: "За прохідною ми нікому не потрібні". Власне розширення цієї бази людей одна з головних задач Кремля. 2) створення відносно великого прошарку меншості, яку мають поважати через їхні дії на війні. При цьому, головний міф цієї війни буде не (лише) в перемогах. А в грошах. Цей прошарок ніколи до і ніколи після не мав і не матиме стільки грошей, скільки зараз. І припинення виплат завтра не мінятиме майже нічого в їхньому ставленні до Путіна (якщо не включиться зовнішня (інша внутрішня) пропагандистська машина. В усій цій ідилії є велика ложка дьогтю для Путіна. Ті, хто будують цю модель (перш за все Сергій Кірієнко), думають не тільки про Путіна. Вони думають про його смерть і про транзит влади.

4. До останнього часу жоден олігарх не мав впливу на політичні процеси у РФ. В нинішній системі координат, так звані "Вежі Кремля" втратили свою першочергову суть. Раніше між вежами відбувалися цивілізовані й не дуже дискусії, в результаті яких Путін отримував одноосібне право на арбітраж, але й держава отримувала "проговорені" економічні, рідше політичні та геополітичні рішення. Зараз роль веж Кремля знизилася до ролі олігархату: тобто персоналу, що обслуговує. А головні рішення починають замикатися в межах відносно невеликого кола людей, які відповідають за безпеку Путіна. Іншими словами, Росія сьогоднішнього зразка, багато в чому перейшла в ручне управління у найпринциповіших питаннях і коло тих, хто бере участь в виробленні рішень стає вужчим. Мало того, Путін починає активно створювати системи дискомфорту для свого оточення. Початок був покладений в той момент, коли був звільнений Патрушев, який, де-факто був "разводящим" для силовиків. Патрушев цю роль втратив (а втратив, бо почалося зрощення його групи і групи Ростєху Чемезова). Ніякої реальної загрози для влади Путіна це зрощення не несло, але виходячи з позиції, що диму без вогню не буває, Путін понизив Патрушева. Правда, він не завдавав удару і по Чемезову, який курує 80% російського ВПК (тут логіка Путіна проста — не треба ламати те, що працює). Так от, розбивши тандем Патрушев-Чемезов, Путін не зупинився. Ось лише кілька прикладів останнього місяця. Наприклад, радник Путіна Дюмін отримав право контролю над Чемезовим (правда останнього ще має контролювати й міністр оборони Білоусов). Варто звернути увагу на посадку сенатора Савжльєва, який був гаманцем того самого Дюміна. Окремий сюжет — створення посади заступника керівника Росгвардіі (поки нема призначення), але керівник гвардії Золотов вже в напрузі. І все це відбувається на фоні санкціонованого Путіним двовладдя в ФСБ. Зараз складно відповісти, хто головніший: Бортніков чи його перший заступник Корольов, у функціонал якого входить, в тому числі доповідати про особисте життя еліти. Все це відбувається на фоні двох субʼєктивних моментів: через старіння, Путін все повільніше приймає рішення і від рішення про створення посади до заповнення вакансії можуть іти місяці. Другий момент також повʼязаний зі старінням, але не лише фізичним, а старінням системи: Путін, судячи з усього, все більше впадає в параною. Але, бувши сцикуном зроду, він будує у своїй голові систему влади, як прообраз всієї держави — він будує систему обсадженої фортеці, де він і є фортецею. При чому він одночасно грає і за тих, хто нападає і за тих, хто обороняється.

5. Щодо простого народу, то Путін ніколи не вважав народ субʼєктом. Народу запропоновано один варіант: погіршення життя (де компенсатором будуть міфи про які говорилося вище) і страх через посилення репресивного апарату. Путін щиро вірить, що контроль над елітами і є контролем над народом.

Наостанок варто задати самим собі питання "чи можлива табакерка"? Відповідь проста: табакерка можлива у двох випадках (таку екзотичну версію, як отруєння на замовлення інших спецслужб, я вважаю майже фантастичною, хоча Путін все робить, щоб дратувати всіх): стрілок одинак, як це було нещодавно з Трампом або смертельний переляк когось із надвпливових соратників Путіна. Поки це не проглядається, але й виключити неможливо. Правда, Берія відважився тільки тоді, коли зрозумів, що його можуть розстріляти.