За Асада, за Сирію. Право вето в ООН не врятує Росію від нафтового ембарго

ДС продовжує цикл матеріалів, розпочатий статтею "Запізніле прозріння. Захід нарешті захотів покінчити з Путіним", про те як Захід ще може реально покарати Росію знахабнілу

Хоча ЄС розглядає війни в Україні та Сирії як окремі проблеми, але вони виявляються тісно пов'язаними, коли мова заходить про санкції. Агентство Reuters вже повідомило, що жорстокі російські бомбардування в Сирії зробили неможливим пом'якшення Євросоюзом санкцій, введених проти Росії за агресію проти України.

Проте щоденні репортажі з Сирії про наслідки повітряних атак жахають європейців більше, ніж зрідка доходять повідомлення з російсько-українського фронту, де авіація не задіяна. Це змушує уряди європейських країн прораховувати можливість введення "за Сирію" санкцій більш високого рівня, ніж "за Україну", подібно до того, як у 2014 р. санкції "за Донбас" були вище рівнем, ніж санкції "за Крим" (оскільки в Криму, на відміну від Донбасу, Путін зумів обійтися без масового кровопролиття).

Чому Росія не боялася

Один з реалістичних варіантів санкцій "за Сирію" — нафтове ембарго. Потрібно відразу сказати, що зараз для нього є сприятливі можливості, яких не було, приміром, у лютому 2015-го, коли "Нормандська четвірка" виробляла формулу Мінська-2. Тоді всі сторони знали, що в разі відновлення Росією наступу вглиб української території Євросоюз не зможе покарати Кремль відмовою від російської нафти. Тому Путін і досяг таких ганебних для України умов угоди.

Сам механізм нафтового ембарго Євросоюзом вже відпрацьований — на Ірані. У 2006-2010 рр. ООН прийняла чотири резолюції про санкції проти цієї країни у відповідь на відмову припинити збагачення урану. У числі цих санкцій була заборона на постачання до Ірану матеріалів, що використовуються для ядерних і ракетних програм, але не було ембарго на покупку іранської нафти (проти цього пункту, категорично виступила Росія). Проте Євросоюз визнав це недостатнім, і в січні 2012 р. глави МЗС країн ЄС ухвалили рішення про введення ембарго на поставки нафти з Ірану на територію ЄС починаючи з липня. Вже на початку 2013-го міністр нафти Ірану визнав, що експорт іранської нафти за останні дев'ять місяців знизився на 40%, а доходи від нього впали на 45%.

Таким чином, для введення нафтового ембарго цілком можна обійтися без резолюції ООН. Але застосувати це покарання до Росії ЄС досі боявся. Крім всяких політичних причин була і суто економічна. За обсягами видобутку чорного золота Росія майже втричі перевершує Іран (згідно звіту BP в Росії 12,4% від світового видобутку, в Ірану — 4,2%), на її частку, за інформацією WTEx, припадає 11% світового експорту нафти. З них поставки в ЄС складають майже дві третини (близько 64%, за даними OEC, в т. ч. 15,1% — в Нідерланди, 9,4% — в Німеччину, 8,8% — в Польщу, 4,5% — в Італії, 3,7% — у Фінляндії, 3,2% — у Швеції, 3% — до Литви). Зникнення цієї частки викликало б дефіцит нафти і, напевно, повернуло б ціни на рівень вище $100 за барель.

Платити таку ціну за підтримку України ЄС не збирався. Європейці вважали, що Росія вже покарана падінням цін на нафту, і до того ж сприймали це падіння як чудову компенсацію своїх втрат від "санкційної війни" з Росією. Якби не ця компенсація, то санкції ЄС проти РФ були б значно скромнішими.

"Чорна мітка" для Кремля

У 2015 р. країни ЄС імпортували 3,83 млрд барелів нафти, в середньому по 10,5 млн барелів у день. Росія забезпечила 30% від сукупних поставок, або 3,1 млн на день. Перевага над найближчим конкурентом — Норвегією — в 2,5 рази. Поставки понад 500 тис. барелів на день забезпечують лише сім країн: Росія, Норвегія, Нігерія, Саудівська Аравія, Ірак, Казахстан, Азербайджан.

Але в 2016 р. ситуація почала змінюватися. По-перше, повернення Ірану на ринок може забезпечити не менше 600 тис. барелів на день — саме стільки поставлялося в ЄС до введення ембарго на іранську нафту. Після скасування санкцій Іран підписав контракти з продажу сирої нафти з великими європейськими компаніями, серед яких італійські Saras і Iplom, іспанська Repsol і грецька Hellenic Petroleum.

У серпні Національна іранська нафтова компанія (NIOC) поставила на адресу польської Grupa Lotos (її НПЗ в Гданську раніше працював на російській нафті) в тестовому режимі 2 млн барелів, а у вересні Lotos повідомила про намір підписати довгостроковий контракт на постачання нафти з Ірану. Угода розглядається польською стороною як "ще один крок до диверсифікації джерел поставок" (восени 2015 р. постачання нафти в Польщу початку Саудівська Аравія). Також у вересні австрійська OMV отримала в рамках спотової поставки 1 млн барелів іранської нафти. Незабаром NIOC планує підписати угоду з продажу нафти та газового конденсату зі швейцарським трейдером Vitol.

По-друге, в цьому році вперше за більш ніж 40 років в Європу стали прибувати танкери з американської нафтою. Влітку були знижені ставки фрахту, що сприяло зростанню місячних обсягів поставок до порядку 10 млн барелів у вересні. По-третє, готові нарощувати експорт в країни ЄС, Норвегія і Саудівська Аравія.

У той же час якщо Захід шукає нових покарань для Росії, то можливості такого методу, як зниження цін на нафту, вже практично вичерпані. У першому півріччі 2016 р. порівняно з аналогічним періодом 2014-го російська виручка від експорту сирої нафти впала в 2,46 рази, нафтопродуктів — у 2,75 рази, природного газу — в 2,15 рази, притому що фізичні обсяги скоротилися не сильно (по експорту газу) або навіть зросли (з експорту нафти і нафтопродуктів). Подальше зниження цін дуже невигідно саудитам, іранцям, норвежцям, американцям — для них набагато краще, щоб страждав один Кремль, а це може бути забезпечене тільки нафтовим ембарго з боку ЄС.

В такому випадку ціни, звичайно, підростуть, але не сильно — якраз настільки, щоб стимулювати інших експортерів наростити свою видобуток і постачання в ЄС. Звичайно, країни ЄС не в захваті від перспективи зростання цін на нафту. Але з іншого боку, повинні ж вони щось платити за реалізацію свого бажання покарати Росію "за Сирію". Не треба також скидати з рахунків "зелених" та інших лобістів альтернативної енергетики, яка після обвалу нафтових цін зажурилася.

Звичайно, все це ще не означає, що ЄС вирішиться ввести ембарго на російську нафту. Можна говорити лише про те, що шанси Кремля отримати "чорну мітку" суттєво зросли.

Якщо це все ж станеться, то Росія якусь частину своєї нафти, що призначалася для ЄС, зуміє прилаштувати десь в Азії. Не виключено, що хтось з експортерів, які посіли російську нішу в Європі, наприклад Іран, добровільно поступиться Росії своє місце на китайському ринку. До речі, це тільки допоможе утримати світові ціни від різкого стрибка вгору. Але частина нафти залишиться нереалізованою і буде чекати своєї черги у переповнених сховищах. Російська система нафтопроводів просто не здатна передати весь експортний потік з європейського напрямку на азіатське. І грошей на це у Кремля не буде, хіба що Путін інвестує свої кровні заощадження.

Про інших інструментах, якими володіє Захід, щоб зупинити Путіна, читайте на сайті "ДС" в четвер, 13 жовтня.