Анатолій Дубовик

У ніч на 3 листопада 1921 року в Харкові було розстріляно групу з десяти махновських командирів на чолі з Мефодієм Забудьком. Попри тогочасну банальність розстрілу ворогів як явища, ця подія виділялася на загальному тлі: стратили тих, хто склав зброю, повіривши в амністію

28 серпня 1921 загін Нестора Махна, перепливши на рибальських човнах Дністер, залишив Україну. Хоча боротьба невеликих повстанських загонів певний час тривала і після цього, але фактично саме цим переходом завершилася історія Махновського руху в Україні

13 лютого 1921 року в Москві ховали 78 річного Петра Кропоткіна — "дідуся російської революції" і "апостола анархізму", як називали його сучасники. Ці похорони стали останньою у ті часи політичною демонстрацією у Москві, організованою небільшовицькою партією. Вагому роль у ній відіграли анархісти України

Грудень 1920-го ознаменувався новою спробою радянської влади знищити Махна. Операція не вдалася: повстанці безкарно розгромили Бердянськ і вирвалися з оточення, розбивши значно більші сили "червоних". Кульмінацією подій став бій в Андріївці 14 грудня

У ніч на 26 листопада 1920 року радянська влада розірвала союз з Махновським рухом. Раптового удару зазнали повстанські формування та організації анархістів. З останніми впоралися граючи, а ось "ліквідація Махна" зірвалася.

29 вересня 1920 року політбюро ЦК КПУ(б)У прийняло пропозицію махновських повстанців щодо союзу у боротьбі проти Врангеля. Після восьми місяців взаємного знищення червоні і махновці знову стали союзниками

26 липня 1920 року наказом по гарнізону Сімферополя № 248 командування Російської армії генерала Врангеля дозволило "набор в войска атамана Володина"

Сто років тому на Ізюмщині було створено новий вищий військово-політичний орган махновців - Раду революційних повстанців України (РРПУ)

19 березня 1920-го по завершенню організованого махновцями мітингу у селі Великий Янісоль було демонстративно страчено колишнього командира 13-го піхотного полку імені Батька Махна Тимофія Лашкевича

16 лютого 1920-го побачив світ останній номер газети "Одесский набат", чим фактично було завершено історію анархічної преси Одеси в ХХ столітті